lost diary✉

Частина 11 *Йому так легко мене не зламати*

《мы не начнем с чистого листа,
у нас больше не будет общего мира,

сладких снов тебе, мой родной
извини, что
так сильно
любила.》

* * *

*Наступного дня*

POV. Рейчел

Як не дивно, після того солодкого і напрочуд ніжного поцілунку він не запропонував зустрічатися. Не подивився на мене. Навіть не обійняв і не сказав ні слова. І це далеко не той момент, де слова зовсім не потрібні.

Того моменту Люк відірвався від мене, повернувся і пішов, не кинувши навіть погляду наостанок.
Мені здалося, що хлопець збрехав про ті почуття. Не знаю навіщо. У моїй голові був цілий вихор з варіантів, але всі вони здавалися безглуздими і неправдоподібними.

《Чому він так просто пішов?》

Стало неабияк образливо. Я простояла на місці, не ворушачись, 20 хвилин. Можливо і довше.

Це справді боляче. Таке відчуття, що мене зрадили. Щось під серцем обірвалося і самотня сльоза покотилася по щоці, проводячи дорожку до губ, які він цілував, здавалося б, не так давно.. Потім стало бридко від самої себе.
Я так легко йому повірила. Дурна.

Між нами нічого не змінилося. Ми досі ніхто.

І від цього ще гірше.

Прокинувшись зранку, моя голова розривалася. Ні, це не через те, що я плакала цілу ніч. Такого не було. І не буде. Не хочу плакати через нього. Це було б низько з мого боку.
- Попри все що сталося, я маю піти до школи. Це мене не зламає. - твердо сказала своєму відображенню у дзеркалі.
Повністю зібравшись, пішла у свою школу, яку не любила всім серцем.

Частково через те, що там навчався Він.

* * *

Сижу за своєю партою і малюю у зошиті різні закарлючки. Дзвінок вже був, але вчительки досі немає. Дивно.. Наша класна керівничка ніколи не запізнюється.
Коли пройшло ще з добрих 15 хвилин у клас зайшла жінка в класичному чорному платті, на чорних шпильках і з розпущеним волоссям.
Якась вона сьогодні нарядна. У будь-якому випадку, це не моя справа.

- Учні, у мене для вас чудова новина, - з посмішкою заявила вона. - Після завтра, у неділю, ми та 11-ті класи їдемо в поїздку з ночівлею.