lost diary✉

Частина 16 *Наче небо палає*

Pov. Рейчел

《Вийдеш на двір?》

Перечитую це повідомлення по дорозі ще декілька разів. Важко повірити, що наші життя і стосунки налагодиться. Не може все бути так просто.

І ось я біля дверей. Стою, бо невзмозі відчинити.
Боюсь. Мені страшно від думок, які вирують в голові. Страшно подумати що буде далі.
Ледь торкаюсь дверей, вагаючись, і врешті-решт відчиняю. Погляд з підлоги підіймається все вище, у пошуках Люка.

І тут... нікого. Його немає. Він не стоїть на порозі чи біля воріт, бо не прийшов. Я.. розчарована. Вже вкотре.

Хочу розвернутися, як хтось хапає мене за зап'ястя, не даючи змоги піти. Повільно повертаю голову в бік. Він тут.
Важко подивитися йому в очі. Ми обоє вчинили багато помилок. Не лише хлопець.

- Рейчел.. - тепло мовить він.
- Я.. думала, що ти не прийшов, - слова даються мені з неймовірною важкістю.
- Я тут. Зараз з тобою. Все стане на свої місця.
Неочікувано для себе самої і Люка я кидаюсь йому в обійми.
Як же мені не вистачало його. Як друга і людини в загальному.

- Знав би ти як я сумувала за цим, - прошепотіла.
- Я теж..
- Але ж, - трішки відсторонилася, - чому ти тоді написав, що ніколи не хотів бути моїм другом?
- Я ніколи такого не написав би тобі.
- Однак зробив це. А потім ще й ігнорував.
- Це ти мене уникала.
- Що? - відійшла від нього на декілька кроків.

Ось, все починається спочатку. Зараз будуть образи і мої сльози.

Здається, Люк подумав про те ж саме, бо підійшов до мене і знову обійняв, промовивши тихе: "Ми розберемося з цим."

         *наш час*

Той день ми з Люком провели разом. Дивилися мультики, багато розмовляли і сміялися. Щиро. Як колись.

І ось в один момент я зрозуміла, що це не правильно. Ми не можемо просто сміятися, маючи все те минуле, з яким так і не розібралися досі.

Все, що залишилося між мною і Люком, це дружба. Точніше, він думає, що ми дружимо, а я.. просто не можу бути його подругою. Мені це не потрібно. Але необхідно йому. І я вирішила підіграти.