РУЖИН

5 0 0
                                    

Село зустрічало нас незвичною тишею. Всі люди були в полі, адже почалися жнива. Вузенькою вуличкою проїхали до центру: тут на горбові стояв панський маєток. Була це звичайна, але велика сільська хата з двома дерев'яними димарями, з невеликими вікнами та високим ґанком. Покрита будівля дерев'яною гонтою. На просторому подвір'ї вишикувалися в один ряд конюшня, хлів для худоби, кузня. За будинком виглядав вишневий сад, а ліворуч від нього ледь в долині тягнулася до неба своїм мідним хрестом із круглою банею церква.

Селянські хатки були невеликі, приземкуваті, криті соломою, з гребенів дахів звисали півзини, всі гарно побілені глиною. Серед вишень і кущів вони виглядали наче білі лілії на воді. Будівлі були всі нові. Я не помітив ні однієї старої хати - це мене здивувало.

Біля панських воріт нас зустрів хлопчина-козачок, він розпитав: хто ми, чого приїхали до князя, а тоді побіг у хату, щоб доповісти про нас господарю. Швиденько повернувся і розкрив ворота, ми в'їхали на велике подвір'я і злізли з коней. Незабаром з ґанку до нас спустився сам хазяїн. Він був невисокого зросту, але широкий в плечах, на чолі звисала чорна густа чуприна. Очі невеликі, але дуже сумні, майже нерухомі, проте ніби вивертали душу. Коли він дивися на нас - над очима нависали широкі смолисті брови. Одягнений був у прості полотняні штани та білу лляну сорочку, а на ногах виблискували нові личаки.

Легкою ходою підійшов до нас, подивився на наших скакунів, наблизився до мене, подав руку і запитав:

- Звідки родом?

- Прибув з Верхів, але де мій рід не знаю. Адже я циган.

- Кувати вмієш?

- Працював у кузні з батьком з самого дитинства.

- Коней вкрали?

- Не вкрали, а позичили у пана Красовицького, - втрутився Муха.

- А ти що вмієш робити? - князь підійшов до Микити, подав йому руку.

- Доглядав панських коней, вмію об'їжджати молодих скакунів, вчити їх орати землю, тягнути воза.

- Це добре, а шаблю тримав у руках?

- Ні, не доводилося.

- А ти? - звернувся князь до Йосипа, привітавшись з ним.

- Ні, але вмію добре володіти сокирою.

Наш Богданко - Перший гетьманWhere stories live. Discover now