Наш Богданко - Перший гетьман

ДАРИНКА

Народився я у звичайній сільській родині Золоторенків у селі Ружин. Коли мені було п'ять років - помер батько. Він зимою заготовляв у лісі дрова, простудився, прохворів лише тиждень, у нього була сильна гарячка. Мама часто розповідала про те, що тато не помер, а згорів. Виховувала і доглядала мене сама мама, вона дуже любила єдиного сина, не раз говорила, що я – це частина душі батька.

Коли підріс, то став найвищим і найсильнішим хлопцем у селі, через що хлопці прозвали мене Стовбуром. Часто запитував маму, в кого я такий вдався, вона посміхалася і говорила, що таким сильним і високим був мій дід Омелько, який мав у селі найбільшу косу, її він називав десяткою. Коли косив траву, то його покіс був найширший, простому косареві необхідно було два рази пройтись з косою по траві, щоб порівнятися з моїм дідом. Коли ж весною виганяли худобу на випас, то Омелько випускав корову із хліва першою, а теля брав на руки, клав його собі на плечі і ніс через все село на вигон, а там уже відпускав його. Коли заготовляли деревину в лісі, то дід брав колоду сам за один кінець і клав на воза, а за другий кінець хватали її два або три мужики.

Коли підріс, то став разом із хлопцями й дівчатами ходити на вечорниці, літом ми збиралися на околиці села, а зимою в кого-небудь у хаті. На вечорницях дівчата часто співали різних пісень, інколи їм підспівували хлопці, але найчастіше танцювали під гребінку. Гулянок і вечорниць не любив, відчував на них себе самотнім, дівчата чомусь мене сторонилися та й хлопці зі мною не дружили, адже я для них був найсильнішим і найвищім.

Найкраще мені подобалося свято Івана Купала, яке ми відмічали кожного року на березі Турії неподалік лісу, хоча йти до нього було трохи далеченько. Цього року, за день до свята, ми з хлопцями пішли до лісу, принесли хмизу, сухих гіляк, все склали на високому березі річки, щоб у день свята залишилося лише розкласти і запалити багаття.

Мама мені на це свято вишила білу сорочку, пошила із полотна нові штани. Дівчата на це свято надівали лише одні льняні сорочки і йшли гурбою до річки, ми ж поспішали за ними позаду. По дорозі дівчата рвали польові квіти, хлопці юрмились їм допомагати. Коли добиралися до річки, то дівчата сідали в коло і починали плести вінки, а хлопці збирали суху траву, щоб швидше загорілося вогнище.

Згодом, коли все було готове до свята, ми юрбою направлялися до річки. Кожна дівчина надівала на голову свій вінок і хизувалася перед хлопцями. Біля води вони починали співати купальних пісень, а потім кожна хрестилася і кидала свій вінок у річку. Трапилося так, що один вінок течія підхопила і почала нести його за собою, інші вінки попливли за ним. Дівчата закричали: