Наш Богданко - Перший гетьман

МОЛОДІ РУЖЕНЦІ

Одного дня восени перед обідом у наш курінь забіг Трохим і з порога вигукнув:

- Коваленко, швидше збирайся, підеш зі мною.

- Що сталося?

- Тільки що мені доповіли, з Волині приїхали якісь хлопці.

Я зіскочив з ослона і кинувся за Щербою, по дорозі запитав:

- Що за хлопці?

- Сам не знаю.

- Багато їх?

- Теж не знаю.

Ми з ним поспішили на пристань, до якої вже підпливав великий паром. Біля передніх поручнів з'юрмилося семеро молодих хлопців, всі вони були середнього росту, кожен одягнений у чорні шаровари, поверх яких надіта коротка, із чорного сукна, свитка, а на голові красувалася чорна кругла шапка із малиновим шовковим верхом, з боку висіла шабля. Позаду них стояли осідлані коні, вони були теж карої масті із білою цяткою на лобі.

Я дивився на хлопців і не міг відвести від них очей, всі вони були схожі один на другого, всі чорняві, збентежені й схвильовані. Трохим дивився на них з розкритими широко зіницями і сильно стиснутими губами. Коли паром причалив, середні два хлопці з криком зіскочили на землю:

- Дядьку Трохиме! Дядьку Трохиме!

Щерба спочатку оторопів, а потім раптово широко розкинув руки і кинувся бігти на зустріч хлопцям, вигукуючи:

- Михайлику, Кирику, це ви?

- Так, це ми, – відповів хтось з них.

Трохим обійняв обох братів, притис до своїх грудей, а потім почав цілувати кожного. Я стояв позаду і нічого не розумів, мовчали й хлопці, які зійшли з порому. Несподівано полковник повернувся до мене і запитав:

- Максиме, ти не впізнаєш? Це ж сини Богдана Михайловича!

Глянув на хлопців і миттєво згадав, як на майдані в Ружині під час проводів вони держали з обох сторін за вуздечку Воронка, як не раз заходили в кузню і дивилися, як ми з Гупалом кували зброю. Кинувся до хлопців, обійняв їх, почав кожного піднімати, штовхати в груди. Хлопці впізнали мене і запитали:

- Це ж ви вчили нас у кузні, як тримати у руках молоток, як бити ним по кувалді.

- Так, це я тоді працював у кузні.

- Хлопці, – втрутився Щерба у розмову, - Максим був джурою у вашого батька, він один чудом залишився живим.