Наш Богданко - Перший гетьман

ТРАПЕЗОНТ

На другий день після бурі кошовий підняв усіх дуже рано, наказав готовитись до походу на Трапезонт. Іванко піднявся на щоглу, почав сигналити всім човнам, щоб збирались до плавання. Всі кинулися до вітрил, розпочали їх розмотувати, підвішувати, згодом вони стали ловити попутній вітер. Готувались до роботи й веслярі, вони займали свої місця на лавах, перевіряли весла, жартували між собою.

Через деякий час запорізька флотилія взяла курс на південь. Ружинський підійшов до Золоторенка і запитав:

- Коли прибудемо в Трапезонт?

- Якщо попутній вітер посилиться, а веслярі краще наляжуть на весла, то в обід дійдемо до міста.

- Я піду до гребців, буду працювати разом з ними, візьму і Коваленка з собою, а ви з Назаром уважно слідкуйте за морем.

- Не хвилюйтеся, все буде добре, Кисіль своєчасно попередить про небезпеку.

Ми з Ружинським спустилися до веслярів, але ніхто з них не віддав нам своє весло, вони закричали, що ще не втомилися. Кошовий попросив їх, щоб вони краще гребли, бо до обіду необхідно потрапити в місто. Гребці заявили, що вони не підведуть і ми піднялися нагору.

Флотилія під парусами і веслами рухалася дуже швидко, від галер не відставали байдаки і чайки. Дув попутний вітер, вітрила натягнулися і сильно тріпотіли, від чого щогли і реї часто рипіли. Хвилі ніби намагалися підштовхнути кожен човен, вони пінилися біля корми і бортів нашого вітрильника, ніби хотіли піднятися вище і вище. Сонце немов посміхалося із височини запорізьким козакам, які вперше в своєму житті насмілилися перепливти Чорне море.

- Земля, земля! – Роздався зичний голос Назара із вершини першої щогли.

Всі кинулися на ніс вітрильника, я поспішив за всіма, оперся об борт, став придивлятися, але нічого не припало до ока, лише на небосхилі виднілися ледь помітні сиві хмари. Вигукнув до Кисіля:

- Це ж хмари!

- Ніякі це не хмари, а пасмо гір, перед нами чужий, незвіданий, далекий берег.

Згодом і я став помічати окремі вершини неприступного скелястого берега, так захопився незвичним видінням, що здригнувся від голосу кошового:

- Іванку, піднімайся нагору кормової щогли, всім просигналь аби готувалися до штурму, а ти, Максиме, спускайся вниз, знайди мурзу Ахмета і повертайся з ним.