Наш Богданко - Перший гетьман

СИНОП

Весь наступний день я з Іваном і Назаром готувались до походу, за наказом кошового знайшли на околиці міста циганську кузню, виготовили шість подвійних залізних гаків. Зняли з галери три канатні драбини, прив'язали до них гаки і відправились до фортеці спробувати закидати ці драбини на стіни. Спочатку у нас нічого не виходило, як ми не старалися, драбини не долітали до вершини стіни. Виручив нас Золотаренко, він прив'язав до краю драбини невеликий камінь і шпурнув її на стіну. Камінь із гаками описали в повітрі дугу і зачепилися за вершину стіни, Іванко із радості підвисився на драбині, похитався із сторони в сторону, а потім, наче кіт, почав швидко підніматися. Ми із хвилюванням дивилися на нього, боялися, щоб він не зірвався, але хлопець піднімався все швидше, а згодом ступив на верх стіни і голосно прокричав: «Наша взяла». Через деякий час він попросив, щоб і ми піднялись нагору, адже необхідно випробувати шлях на вершину стіни. Я почав підніматися першим, а за мною Назар, драбина тремтіла під моїми ногами, але все пройшло добре, незабаром ми всі троє стояли на краю стіни і дивилися зверху на зруйноване місто, на скелі, на море, на наші човни.

На вітрильник повернулися вечором, були ми дуже втомлені, але радісні й щасливі, що все у нас вийшло добре. Доповіли Ружинському, він залишився задоволеним і після вечері наказав всім лягати спати, бо раненько відпливаємо до Синопа. Сон не брав нас, і я запитав Золоторенка, за що він прокляв це місто.

Ось про що розповів Іванко: «Одного дня ми прийшли в Синоп, господар галери першим спустився на берег і незабаром зник у місті, а за ним зійшли ще кілька матросів. Згодом до старшого наглядача звернулися ще п'ятеро веслярів, вони просилися, щоб він і їм дозволив зійти на берег, але турок був невблаганний, не захотів їх і слухати, тоді один із гребців подарував йому золоту монету. Наглядач посміхнувся і дозволив моїм друзям побувати в місті, але не пройшло і години, як всі вони повернулися на корабель, хлопці були дуже сердиті. Згодом вони розповіли, що у першому будинку кохання, в який вони зайшли, їх помітив сам господар галери і наказав слугам їх вигнати та ще й пригрозив, що їх усіх вихолостить, щоб не бігали в будинок розпусти.

Коли повернулись в Царьград, господар виконав свою обіцянку, всіх веслярів зігнали на берег. Мене першого потягнули в спеціальну кімнату, кинули на тапчан прив'язали до нього за руки і ноги, лікар почав свою чорну справу. Була сильна і страшна біль, здавалося, що це кінець, що наступає смерть, але я вижив, через два тижні мене прикували ланцюгами до лави, так знову став веслярем. Господар радів, що ніхто із його рабів більше ніколи не просилися у місто, коли заходили в якусь пристань, щоб пізнати спокусу в коханні.