Наш Богданко - Перший гетьман

ОСТАННЯ БИТВА

Пройшов тиждень, як поляки від'їхали у Варшаву. Одного дня Ружинський покликав Дороша, Щербу, Золотаренка, Загорулька і мене піднятися на кручу. Коли ми всі опинилися на вершині, Богдан звернувся до нас:

- Погляньте на Дніпро!

- Гарна наша річка, широка, повноводна, – відповів Іванко.

- Красива, але не наша, ми не можемо доплисти по ній до Чорного моря, татари набудували на її берегах багато фортець, натягнули ланцюги через річку, щоб ні одна чайка не змогла перебратися мимо них. Дороше, подобається це тобі чи ні?

- Звичайно ні, але що ми зможемо зробити?

- Зробити ми зможемо багато чого, але нам необхідно захопити всі ці фортеці, зруйнувати їх, щоб ти, Степане, зміг із своїми хлопцями добиратися по воді від свого Переяслава аж до моря.

- Хіба це можливо? – запитав Загорулько.

- Можливо, тільки треба добре все обдумати, ми повинні захопити спочатку найголовнішу фортецю, а це Аслам – Кермен, яку ми нещодавно обминали стороною, а інші зруйнуємо пізніше.

- Але ж вона сильно укріплена, одних гармат більше двох десятків, а стіни товстелезні, наші гармати їх не візьмуть, а охоронців не злічити, а лучників ще більше, - сказав Дорош.

- Ось через що я вас і покликав, щоб усім разом все добре обдумати, все гарно спланувати. Степане, дніпровська твоя душа, що ж зможеш ти зробити зі своїми чайками, щоб захопити ту прокляту цитадель?

- Я зможу разом із козаками на човнах через протоки Великого Лугу непомітно підкрастись близько до фортеці.

- Зможете захопити браму?

- Ні!

- Чому?

- Ворота сильно охороняються, як зовні так з середини, та й підійти непомітно до самої фортеці не зможемо, річка перегороджена ланцюгами, їх треба порозривати, а зробити це непомітно не можна.

- Що ж тоді робити?

- Не знаю.

Запала мертва тиша, всі мовчали, кожен думав про те, як краще захопити фортецю, та несподівано подав голос Загорулько:

- А може спробувати підірвати стіну.

- Як же ти її підірвеш, коли татари не допустять нас наблизитись до муру? – запитав Трохим.