Наш Богданко - Перший гетьман

ПОЛЯКИ

Пройшов місяць, як козаки повернулися з морського походу, та раптом від одного куреня до другого почала передаватися новина про те, що на Хортицю їде група поляків від самого короля Речі Посполитої Стефана Баторія. Дехто з отаманів почав розпитувати Богдана про те, чи це правда, що поляки мають прибути на їх острів, але Ружинський пояснював їм, що він про це нічого не знає, що не запрошував їх до себе в гості.

Та одного дня перед обідом козаки зашуміли, на паромну переправу прибуло п'ятеро незвичних вершників, Гетьман піднявся на кручу і сам побачив, як від пристані відчалив паром із гостями, як на них виблискував на сонці вишуканий одяг, а на конях красувалася дорога збруя. Богдан уважно придивився до поляків, він усе зрозумів і дав команду зарядити гармату - салютівку, з якої стріляли лише тоді, коли на Хортицю прибували дуже знатні гості.

Коли паром причалив, Ружинський махнув рукою, над островом і річкою пронісся сильний вибух, а за ним другий, а потім третій. Поляки від здивування завмерли, порозкривали роти, вони не чекали, що в честь них пролунає салют, що гармати можуть так голосно стріляти. Згодом вони прийшли до тями, почали підніматися на верх острова, дорогу їм показував молоденький козачок.

Поляки були вдягнені в довгі камзоли, поли яких, а також рукава та комірці обшиті дорогою парчою з різнобарвними візерунками. На голові кожного сиділа дорога шляпа з орлиним пером з правого боку. Ноги виглядали із чобіт із довгими халявами та наколінниками, а з-під каблуків виблискували срібні шпори. У кожного на поясі з боку висіла дорога шабля, ефес якої прикрашало золото та срібло, а з-під поли камзола у кожного виглядав кинджал.

Поляки повільно піднялися до брами, раптом їм назустріч вийшов сам Ружинський, а за ним йшли Дорош, Качановський, Кайдаш, Золотаренко, Щерба, Загарулько, інші козаки. Гетьман ступив кілька кроків й несподівано зупинився, завмерли і козаки. Богдан примружив очі, пильно глянув на переднього поляка і закричав:

- Юзік, це ти?

- Я!

- Живий?

- Живий!

- Богдане, а це ти?

- Я.

Кошовий підбіг до поляка, а той кинувся йому назустріч, вони обнялися, розцілувалися, а потім почали вовтузити один другого, піднімати, крутити навколо себе, штовхати в груди, викрикуючи: «О, це зустріч, так зустріч!». Всі оторопіли, заклякли, зупинились, ніхто не розумів, що тут відбувається, чому ці двоє чоловіків такі веселі та щасливі. Козаки згодом подивилися один на одного, ніби запитуючи кожен сам себе, хто ж цей поляк, що так щиро обнімає й цілує гетьмана, а поляки гордо підняли голови, ніби промовили: «Наш полковник і тут знайшов собі якогось знайомого голодранця».