Наш Богданко - Перший гетьман

БАХЧИСАРАЙ

Після того, як запорожці захопили і розграбували Кафу, звільнили полонених, татари стали проклинати козаків, називати їх вовками-вовкулаками, а кошового Ружинського охрестили "чорним гетьманом".

Князь їхав попереду свого загону, був він мовчазний та знервований, із голови не виходив сон. Ще минулої ночі наснилося, що на човні перепливає Дніпро, та раптом сильна течія підхопила його судно і понесла на пороги. Він наліг на весла, щоб обминути тупориле каміння, що в далечі виглядало з-під води, але нічого не міг зробити, човен швидко наближався до порогів, гул водоспаду наростав, все сильніше і сильніше. Богдан гріб з усієї сили, але весла його вже не слухалися, вони лише ковзали по поверхні води. Він відчув, що більше не може боротися із водяною стихією, що за мить човен розіб'ється на друзки, а він сам полетить у прірву. Та раптом на ніс човна сіла біла чайка, вона глянула на нього маленькими блакитними оченятами. Князь не повірив сам собі, бо йому здалося, що це Орися дивитися на нього. Він знову наліг на весла, відчув, що до нього почала повертатися сила, став гребти якомога сильніше, човен повільно почав повертатися праворуч. Князь ще дужче наліг на весла, і судно почало віддалятися від порогів. Чайка весь час сиділа на судні і дивилася, як Ружинський все далі і далі відпливає від небезпеки. Він зрозумів, що це вона придала йому сил, що саме вона змусила його повірити в те, що зможе перемогти те чортове каміння. Ще кілька разів сильно наліг на весла, човен почав далі і далі віддалятися від порогів, лише біла піна плескалася об його борти. Від гуркоту й шуму води йому заклало вуха, він нічого не чув, лише дивився на чайку, що врятувала його від смерті. Коли судно винесло на спокійну воду - птах зірвався з човна, затріпотів крилами і зник у небесній височині.

Богдан прокинувся весь спітнілий. Князь оглянув все навколо, неподалік спали козаки, вони не відчували, що в небі уже почав господарював ранок. Кошовий обережно піднявся, підійшов до свого коня, погладив його, схилив свою голову до теплої шиї скакуна та став обдумувати сон. Згодом відчув, що його Орися жива, що вона чекає на нього. Почав будити запорожців, попросив їх, щоб вони швидко готувалися до походу.

Коли січовики Ружинського переїхали невеличку річку і наблизилися до Бахчисарая - на зустріч їм із воріт міста вийшла велика юрба татар, попереду всіх йшов сам хан Мухамед-Герей, а за ним дріботіли мурзи, знатні татари, охорона. Усі вони були вдягнуті в святкові халати. Коли підійшли до козаків - впали на коліна. Гетьман зупинив своє військо, зліз з коня, козаки теж опустилися на землю. Запала тиша. Та згодом турецький тлумач склав долоні, вклонився і прокричав: «Хан Мухамед просить вас, вельможний козацький царю, не руйнувати і не палити місто, не вбивати наших людей. Хан обіцяє вам і вашому війську виплатити багаті дари та відпустити всіх ваших невільників».