Куди стелиться доріжка? Битим шляхом

Частина 26

Весняне сонце тішило не тільки знахара, який сповна міг віддатися улюбленому заняттю – збиранню трав. Як тільки Дніпро звільнився від криги, настав справжній рай і для рибалок. У курені біля річки їх годі було застати. Поодинці та гуртом добували рибу, яка прокинулася від зимової сплячки, покинула ями і жваво рухалася проти течії. На столах у запорожців з'явилися свіжі щуки, коропи, судаки, лящі, карасі, соми, лини, окуні, бички, чехонь, тарань, чорнуха, а іноді й осетри та білуги.

Тільки дід Нечуйвітер був чужим на цьому святі. Старий піднепав настільки, що вже не міг керувати човном, утримати весло в руках, закинути та витрусити ятері й верші. Але й задарма сьорбати юшку та переминати яснами зварену рибу теж не хотів – допомагав плести нові та латати старі сіті, потрошив свіжий улов, пересипав сріблясті тіла сіллю, стежив за вогнем, вичищав піском казани та пательні аж до блиску, варив найсмачнішу в Коші юшку. Але навіть у таких заняттях потребував підмоги – щоби хтось дров та води приніс, ножа подав, казан відставив...

Шевчику, який частенько і був таким помічником, здавалося, що дід навіть радів із того, що йому більше не треба боятися, аби хтось чужий не торкнувся його рибальського спорядження (тоді на успіх і розраховувати нічого). Не треба перейматися тим, щоб у дорозі до води ніхто не побажав щасливої риболовлі (тоді ніякого улову не буде). Не було потреби вдягати один і той самий одяг, змушувати себе добряче підкріпитися спозаранку – до ситого рибалки риба сама поспішає, а голодного – цурається. Не треба було скоромовкою цокотіти (так, щоб ніхто не почув): «Піду я до річки швидко, на воду заскочу спритно. У воді є риби трепетливі, швидкі і жваві. Спущу невід, як шовкову хустку, щоб у кожен його повідець потрапило та й по рибині». А коли улову довго не було, молити Бога: «Окуні, щуки, судаки, осетри та всякі інші риби, йдіть до мене, раба Божого Михаїла, проти швидкої води, весняної ріки. Назад не озирайтеся і в сторону не відвертайтеся. Ідіть до мене, раба Божого Михаїла, на світанку і на вечірній зорі, серед білого дня під сонцем ясним і в ніч під зірками небесними, і під усією округою Божою. Тим словам ключ і замок, ім'ям Господнім, Духом святим. Хай буде так. Амінь».

Тепер хтось інший, а не дід Михайло Нечуйвітер, мав натирати руки соком молодої кропиви, щоб риба в долоні сама заскакувала. Та повертаючись назад із багатим уловом, не хвалитися на всю околицю, де ловив і що упіймав, бо удача дуже зрадлива. Може покинути хвалька й перейти до його слухачів.