Куди стелиться доріжка? Битим шляхом

Частина 12

Ось уже другу добу поспіль володар Криму Селім-Гірей не міг всидіти на одному місці. За його підрахунками, Алім давно мав би завоювати Січ і поділитися з ханом такою приємною звісткою. Однак гінця, який привіз би таку радісну для всіх правовірних новину, все ще не було. Це відволікало Селім-Гірея від його улюблених занять. Піднявшись на Соколину вежу, спілкуючись із астрологом, ведучи бесіди з теологами і навіть за розмовою з анабеїм він постійно думав про те, чи вдалося мурзі успішно закінчити продуману великим візирем виправу. Вечорами, беручи до рук перо, не міг складати віршів. Пробував читати Коран, але жодна сура не заходила до голови. І сон у нього не був спокійним – хан метався по м'яких перинах та подушках і прокидався в холодному поті – наснилося, що мурза все запоров, а Урус-Шайтан дійшов аж до Хансараю.

Переживаючи за долю виправи, Селім-Гірей майже нічого не їв і не навідувався на жіночу половину палацу, чим викликав занепокоєння в анабеїм та у кизляр-аги. Мати кримського володаря та розпорядник у гаремі тривожилися, чи не захворів, бува, Селім...

Зачинившись у бібліотеці, хан відгородився од зовнішнього світу і не приймав послів ні від короля польського, ні від царя московського, ні від обидвох українських гетьманів. Державні справи теж відклав на пізніше – беї, муфтій, каді та калга, які мали намір порадитися з ханом перед черговою Радою Дивану, розчаровано покидали палац, довідавшись, що Селім-Гірей нікого не приймає. І серед кримської знаті ширилися чутки, плітки та здогадки, чому правитель держави не показується на очі своїм підданим... Але якби ж то ще можна було й від власних думок заховатися.

Заплющивши очі, Великий падишах Великої Орди, Великого Юрту, престолу Криму та Кипчацького степу, усіх татар, незліченних ногаїв, татів, тавгачів та гірських черкесів (так звучав повний титул володаря Криму) пригадав, як у Стамбулі молодий халіф вручив йому халат, коштовну шаблю і сургуч до чалми. А потім дві яничарські орти урочисто супроводжували нового хана аж до Бахчисарая. Люті й безжальні воїни, на диво, цього разу поводилися досить тактовно й не плюндрували усе, що траплялося їм на шляху.

Селім-Гірей мріяв стати не просто одним із ханів Кримської держави, а залишити по собі вагомий слід в історії ханства. Тож володар утішав себе думкою, що жодного арзу за час його правління беї та їхні представники не знехтували участю в Раді Дивану, а це значить, що погоджувалися з ханом в усіх його намірах та рішеннях. Про таку одностайність його попередник Аділь-Гірей міг лише мріяти. Хану лестили симпатії простого люду та прихильність з боку знатних родів. Коли і внизу, і нагорі державним правлінням усі задоволені – це найкраща похвала для правителя.