Куди стелиться доріжка? Битим шляхом

Частина 17

Кримський володар Селім-Гірей розгублено перегортав сувій Корану, зачинившись у бібліотеці. Думалося йому зовсім не про сури зі священного писання. Хан ніяк не міг зібратися з думками та взятися за перо, аби написати фірман до великого візира. Затія, яку до найменших дрібниць продумали у Стамбулі, зазнала краху. Тринадцять тисяч яничарів накивали головами у гяурському гнізді в морозну ніч, а їхній ага, отримавши важке поранення, не захотів відлежатися в хановій резиденції, а наказав доправити себе на береги Босфору. Селім-Гірей навіть не мав змоги пояснити азі Юльмазу, чому доручив провід виправою середньої руки мурзі... Тепер, поза всякими сумнівами, винуватцем невдачі вважатимуть його, кримського хана; і йому нічим відповісти на такі звинувачення.

Перекопський мурза Алім виявився не тим чоловіком, якого, здавалася би, до глибини душі розпізнав хан. Амбітний, марнославний, жорстокий... – усе це так, але, не справившись із дорученим завданням та погубивши тисячі яничарів і три сотні кримських воїнів, Алім не став переховуватися від заслуженого покарання чи просити милосердя у свого покровителя. Не чекаючи суду та передбачуваного уджету, перекопський мурза власноруч перерізав собі горло, роздавши перед тим своє багатство мандрівним дервішам. І що з мертвого спитаєш? До якого одвіту його притягнеш?

А втрати кількох орт добірного воїнства в Стамбулі не подарують. Навіть султан, який, за словами послів, за полюванням та розвагами мало втручався у державні справи, розлютиться, дізнавшись про безславну загибель своїх добірних горлорізів. А розгніваний Мухаммед IV може такого натворити, що мало не видасться...

Гнівити султана хану вкрай не хочеться, адже халіф і так довго таїв образу на Гіреїв за те, що за блокади Стамбула венеціанським флотом нащадки хана Чингіза не квапилися рятувати столицю Найвищої Османської держави від голоду. Велика Порта потребувала стільки зерна, що Аділь-Гірей побоювався, аби Кримське ханство не залишилося й без шматка перепічки. Всупереч султанському фірману, попередник Селіма заборонив споряджати каравани з провіантом, що лиш ще більше розізлило падишаха. Коли на вимогу Мухаммеда надіслати п'ятнадцять галер із хлібом та сіллю Аділь наказав вантажити саму лиш сіль – халіф мов із ланцюга зірвався. Це вартувало кримському очільнику не тільки титулу, але й життя.

Прийшовши до влади, Селім-Гірей відновив постачання зерна, але комори ханства не були бездонними. Аби хліба вистачило всім, хан просив знатні роди менше кочувати, а більше сіяти та збирати. Така вимога сподобалася далеко не всім, а особливо ногайським ордам, які звикли щіпати гяурів і з того жити. Ті ж беї та мурзи, які швидко збагнули, що розведення худоби та землеробство дає більший прибуток, аніж спорадичні набіги на сусідські землі, ревниво ставилися до того, що на їхні території заходять непокірні ногайці...