Куди стелиться доріжка? Битим шляхом

Частина 1

Усередині листопада вшкварили такі морози, що навчання у школі довелося припинити. У курені, де навчалися діти, не було доброї грубки, та й не кожен із учнів, серед яких було чимало бідних сиріт, мав тепле вбрання. Це влітку ти кум королю і можеш бігати, підперезавшись одним поясом, а взимку заздриш капустині, яка стільки сорочок має. Малих бешкетників розподілили по куренях, де, хочеш – не хочеш, їм довелося прислуговувати запорожцям та скуштувати джуринського хліба. Але Семен і тут знайшов собі заняття, яке звільняло його від марудного відшкрябування пригорілого казана – він оповідав козакам байки та небилиці, від яких запорожці аж за животи хапалися. Зазвичай, то були оповіді про життя сторожової фігури, де степ гледіли розважливий Прокіп, сильний Никифор та недолугий Яцько. Себе до життя вартових молодший Вернидубенко не приплітав, відсторонено оповідаючи про життя вартових:

– Приїхав якось на фігуру роз'їзд з провіантом, і попросили Яцька вибрати собі те, чого найбільше не вистачає. Никифор тоді подався в степ на полювання, а Прокіп, який сидів у гнізді та пильнував степ, крикнув згори, що нема солі. А тугому на голову Яцьку вчулося, що не вистачає цибулі. От і набрав її цілий лантух. Відтак, заходячись варити куліш чи кашу, Никифор або Прокіп садили Яцька над казаном і казали йому ту цибулю десятками головок чистити.

– Навіщо стільки цибулі? – допитувався хтось із слухачів.

– А щоб бодай сльозами підсолити страву, яка ніяк прісною в горло не лізла.

– Ги-ги-ги! Ха-ха-ха...

– Ану, малий, ще щось утни, поки вечеря звариться.

– Захотілося якось Яцькові чогось солоденького, а меду в припасах залишилося у барилці на самому денці – як то кажуть: на чорний день. Крутиться недотепа та слину пускає. А Прокіп і каже: «А чи знаєш ти, Яцьку, звідкіль мід береться?» – «Бджоли приносять» – «Добре, що знаєш. Тоді розберися догола – хто тебе тут побачить – та й намастися тим медом, що у нас ще зостався. Бджоли подумають, що ти – вулик, і нанесуть нам стільки меду, що годі зішкрябати буде». Прокіп пожартував собі, а тугий Яцько так і зробив. Тільки злетілися до нього не бджоли, а оси, зачувши солоденьке. Та так покусали дурня, що тиждень на очі не бачив.

Цього разу не засміявся ніхто. Яків Вертихвіст, набиваючи люльку, одказав:

– Ти, хлопче, бреши, та не забріхуйся. Таких недотеп на січі не тримають, а тим більше – не ставлять на варту. Ще скажи, що він на піцюрину щук та судаків ловив...