Куди стелиться доріжка? Битим шляхом

Частина 24

Наливаючи собі з кавника вже третю поспіль чашку гіркватого гарячого напою, Вані-ефенді роздумував над тим, хто насправді володарює у Найвищій Османській державі. Так, Велика Порта має султана в повному розквіті сил. Високого на зріст, гарно складеного (ось де цілоденні полювання та перегони на конях далися взнаки), з приємними рисами обличчя, які не псувала навіть невелика горбинка на носі. Усім, хто бачив Мухаммеда IV вперше, здавалося, що карі очі халіфа пропікають тебе наскрізь і що од нього не можна нічого приховати. Але всі, хто знав султана ближче, бачили в ньому дітвака, який так і не подорослішав. Падишах швидко запалювався, почувши про щось нове та ним не звідане, але так само швидко кидав це заняття, не довівши його до кінця. Не набридали сонцесяйному тільки полювання, які вже боком вилазили всьому двору.

Мехмед-паша, Ахмед-паша та й сам Вані-ефенді навчили султана бути розсудливим, тверезо мислити й не вдаватися до нерозважливих учинків у політиці, але зацікавити Мухаммеда IVсправами державними не зумів ніхто. Усе, що не стосувалося ловів, звірини, виправ на конях та ночей з дружинами й одалісками, володаря швидко втомлювало, тож він цілком покладався на великого візира та інших міністрів. У людях султан найбільше цінував відвертість і вмів пробачати навіть ті вчинки, які вимагали покарання, повіривши запевненням винуватців стати на шлях виправлення.

Користуючись такою довірою, великий візир вважав себе повноправним правителем Найвищої Османської держави і казав, що без його відома навіть сонце не сходить і не заходить над нею. У розмовах із найближчим оточенням Ахмед-паша хвалився, що наглядає за тим, аби кожне коліщатко крутилося в потрібному напрямку, тоді як султан не завжди усвідомлює, куди їде.

Проповідник заховав посмішку в бороді – і Мухаммед IV, і Фазил Ахмед-паша вважають себе сіллю землі, мудрими правителями, але й кроку ступити не можуть без порад Мехмеда ібн Бістана. То хто ж тоді є справжнім володарем Великої Порти?

Залишаючись у тіні мінаретів, не приваблюючи до себе прискіпливої та надмірної уваги, Вані-ефенді керував думками й діями халіфа та його першого міністра. Будучи старшим від обидвох правителів, Мехмед ібн Бістан мав чималий досвід і знав, по чому ківш лиха та де раки зимують.

Духовний наставник падишаха шкодував лиш за одним – що Мухаммед IV ще раніше потрапив під вплив батька Ахмед-паші, який і заохотив халіфа до зброї та коней. Яким умиротвореним був би султан, очолюючи всі намази в мечетях та пишучи вірші під псевдонімом Вефаї... Ще можна було би змиритися з бажанням халіфа постійно щось реставрувати та перебудовувати. Благо, після численних пожеж дерев'яних споруд, у Стамбулі було де розвернутися. А от захоплення наколюванням дичини на списи, стрільбу з рушниць та пістолів, шалені гонитви на конях, яким султан відводив майже всю світлу пору дня, знехотя відриваючись на молитви, поезію й управління імперією, Вані-ефенді не поділяв. Лише одного разу ця пристрасть Мухаммеда IV мала користь для держави – коли разом із яничарами халіф влаштував лови на тих торговців, які порушували заборону виробництва та продажу міцних напоїв. Але й тут усе склалося не так, як мислив собі проповідник. Заборона торкнулася тільки простолюдинів, а заможні паші й аги перешкоди немов і не зауважили...