Отримавши запевнення від Еметуллах Гюльнуш та від Вані-ефенді в тому, що султан не стане карати великого візира за втрату п'ятнадцятьох орт у кублі Урус-Шайтана, Ахмед-паша не поспішав полегшено зітхнути. Велика Порта знала чимало випадків, коли падишах робив із першого міністра цапа-відбувайла й за менші провини, кидаючи його під ноги розлюченій юрбі. Чого вартий хоча б Селім Грізний, за правління якого кожен очільник Дивану мав наперед підготовлений заповіт, бо не знав, чи доживе до вечора. І своїх радників цей халіф карав на смерть так часто, що ніхто добровільно не хотів ставати його правою рукою. Не якшалися зі своїми радниками й інші падишахи. Стати великим візиром – це немов просунути голову в тугий зашморг і жити в постійному очікуванні того, що хтось виб'є з-під ніг стілець.
Щоправда, батько Ахмед-паші, погоджуючись стати очільником Дивану, виторгував у Хатідже Турхан особливий статус. Навіть у випадку важкої провини великого візира султан не міг самочинно карати чи милувати. Провину й покарання мали визначити у суді, заслухавши не тільки всі звинувачення, покази свідків, але й самого підозрюваного. Також валіде-султан від імені малолітнього правителя обіцяла, що султан не слухатиме скарг та звинувачень на адресу великого візира поза його спиною. І з того часу Мухаммед IV не порушував такої домовленості. Навіть коли Ібрагім-паша надумав каламутити воду, всі звинувачення в бік першого міністра прозвучали на зібранні Дивану, яке халіф несподівано для всіх вшанував своєю присутністю. Тоді його хотіли усунути за надумані провини, а провал виправи на Запорізьку Січ був задумкою саме великого візира...
Заспокоївся Ахмед-паша тільки після того, як падишах надіслав до Стамбула фірман із проханням допомогти організувати на початку літа в Едірне величне торжество з нагоди перемоги над Річчю Посполитою, нікяху сестри із другим візиром Дивану й обрізання синів султана. Великий візир усвідомлював, що у слові «допомогти» приховувалася вимога знайти на все це необхідні кошти. Але оскільки халіф ані словом не згадав про втрату яничарських орт з опосередкованої провини першого міністра, Ахмед-паша й собі вирішив не турбувати Мухаммеда IV звісткою про те, що казна майже порожня. От-от мали надійти гроші від польського короля за умовами Бучацького договору, та й, якщо буде така нагальна потреба, можна свої кровні віддати. Життя варте більшого, аніж якесь золото, срібло й коштовне каміння.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Куди стелиться доріжка? Битим шляхом
Historical Fiction«Битим шляхом» - це продовження книги «Куди стелиться доріжка» У ньому Ви дізнаєтеся про подальшу долю Настуні, про те, як складуться взаємини Павла та Мар'яни, що утне Семен, та що придумає славний кошовий Війська Запорізького-низового Іван Сірко...
