Зима ще противилася весні, вередувала, капостила, підморожувала вночі, закидала густим лапатим снігом, але видихалася з сил. Дні ставали щораз довшими, сонце здіймалося щораз вище, закапало зі стріх, потічки брудної води забирали з собою останні ознаки яничарської навали.
Заворшулися й запорожці, яким набридло вилежувати боки та тинятися без діла. Цікавилися у курінних та в іншої старшини, чи скоро Сірко поведе їх у Крим, аби відплатити за те неподобство, яке бусурмани влаштували в ніч після Різдва на Чортомлику.
Дедалі важче було втримати у купці навіть школярів. Чого тільки не вигадував отець Онуфрій, щоб затримати їхню увагу – все одно розлазилися по куренях і до школи не приходили – поміж козаків було цікавіше.
Поки степ ще остаточно не розким і не перетворив дороги й путівці на непролазне місиво, до Коша поверталися ті козаки, які зимували з родинами. Вони привозили з собою дарунки, якими споряджали їх у дорогу матері, дружини чи сестри, і обідні трапези та вечері в куренях уже не були такими одноманітними та прісними. Новини сипалися звідусіль, були втішними й не дуже. У когось діти народилися, хтось батька чи матір поховав, сестру заміж видали, хату вороги спалили, корови двійнями розтелилися, кобили лошат привели...
Але найстрашнішою виглядала та руїна, яка охопила вкраїнські землі по обидва сторони Дніпра. На Правобережжі біснувалися турки, вимагаючи сплати непомірних податків. Дорошенка, який їх на Вкраїну й позвав, проклинали свої і чужі. Ні про яку автономію та звільнення від плати в казну султана і не йшлося, хоч це було прописано в угоді гетьмана з Мухаммедом IV. А від того, що булаву Петро міг напряму, без козацької Ради та без втручання турків, передати комусь із своїх родичів, простим людям легше не ставало. По містечках і селах османи руйнували церкви й запроваджували мечеті, вбивали міщан та селян, грабували подорожніх, ґвалтували дівчат та молодиць, забирали дітей у яничари. Чи ж цього прагнув гетьман, який із допомогою турків сподівався вирвати вкраїнські землі у поляків та московитів?
Де не було османів – підняла голови польська шляхта, гонорова і злопам'ятна, окрилена новим королем. Вогнем та мечем, батогом і києм, різками та шкіряними ременями вибивала з посполитих мрії про волю, випікала та вирізала під корінь спогади про часи Хмельниччини.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Куди стелиться доріжка? Битим шляхом
Tarihi Kurgu«Битим шляхом» - це продовження книги «Куди стелиться доріжка» У ньому Ви дізнаєтеся про подальшу долю Настуні, про те, як складуться взаємини Павла та Мар'яни, що утне Семен, та що придумає славний кошовий Війська Запорізького-низового Іван Сірко...
