Ніч опустилась над містом,
Кожна тваринка спить.
А я все блукаю лісом,
У хащах отих пустих.
Говорив ти звичайно гарно,
Так, що в душі, аж медом текло,
Та брехня твоя, незабаром,
Вінцем терновим, мені впилась в чоло.
І очі мої, дуже карії,
Колись гарні, веселі, живі...
А зараз - мертві опалини,
Почесні свідки, твоєї брехні.
Що ж ти зробив?! Що накоїв!?
Ти нащо мене згубив?
За що мене полонив у неволі,
А душу - взяв і розбив?...
А я все блукаю лісом,
У хащах отих пустих.
Ніч - тихо опустилась над містом.
А голос - в обіймах смерті затих.
