DEAD HEARTS 🔞

Розділ 1. Про те, як син Гаррі Поттера потрапив у дупу

«They were kids that I once knew
Now they're all dead hearts to you»
— Stars, Dead Hearts

Дайте вгадаю.

Ви, мабуть, думаєте, що це історія про крутого хлопця?

Це ж Джеймс С. Поттер! Син всесвітньо відомого героя, рятівника чарівного світу. Його татко був крутим, наче драконячі яйця, тому й син, скоріш за все, анітрохи не гірше. Так?

Як же ви, бляха, помиляєтеся.

Я не крутий. Я ганьба родини — так, здається, кажуть ті, хто постійно хапає мене на гарячому. Той, від когось матусі просять триматися в школі подалі.

Та і якби я справді хотів розповісти вам історію свого життя, зробив би це інакше.

Я б вилив на вас три відра шмарклів і розтяг їх на пару розділів про те, як мала шерепа Джеймс Сіріус Поттер стоїть перед Сортувальним Капелюхом, і у нього вся ця серйозна проблема вибору та інша хуйня.

Потім ви б мали здолати ще сто сторінок про мій перший політ на мітлі, перший прищ і першу дрочку в шкільному туалеті. Про всі мої пройобані іспити та помацані цицьки, але я вам так скажу: це лайно нікому, от взагалі нікому не цікаво.

Та і я не письменник. Це до Ала.

Тож це не буде історія про те, як я жив.

Це буде історія про те, як я помер, влітку дві тисячі шістнадцятого року.

Ще про дівчину на ім'я Аннабель.

Ну і про все, що сталося після.

— ...Поттер?! Той Поттер? Чи це інший Поттер?

Я витер рукавом грифіндорського худі криваву кашу під носом, роздивився її, обтер об штани, а потім відкинувся на холодну стіну і схрестив руки на грудях. Час линув до другої години ночі, але ніхто не поспішав забрати мій жалюгідний зад з цієї довбаної катівні.

Де я сиджу?

Там же, де й завжди. У камері Відділу боротьби з неправомірним...неправомож... коротше, варто вам почаклувати за школою, та ще на очах у маглів, ці хлопці примчать швидше, ніж ви встигнете запхати паличку у штани.

Цього року ми з ними бачимося вже вшосте, це ще не враховуючи мого зальоту на Різдво, а це, блін, удвічі більше, ніж я зазвичай бачуся з предками! Мабуть, мені варто переїхати сюди, щоб вони не ганялися за мною по всій країні. Чи хоча б почати надсилати їм великодні листівки, або ще щось.