DEAD HEARTS 🔞

Розділ 21. Про те, як Аннабель Грінграсс не стала ділитися червоною помадою

ЛІЛІ

На Різдво Хогвартс завжди перетворюється на святкову світоч. Люди по всьому світу шукають осколки її краси в прикрашених торгових центрах і старих фільмах, кіосках, де загортають подарунки, в коробках з різдвяними прикрасами. А студентам Хогвартсу і шукати не потрібно.

Вони просто прокидаються одного ранку, чують запах імбирного печива і гостролиста, і розуміють, що казка вже тут, за дверима, чекає, коли потягнуть за червоний бантик. Підлога вранці така холодна, що навіть одним пальчиком не доторкнешся, а пічка така розпечена, що розвішені навколо на ніч полотенця перетворюються на хрусткі вафлі. Звідкілясь лунає запах свіжої випічки, а за вікном кружляють пухнасті клоччя снігу. У холі й Великій Залі — пахучі ялинки вдвічі вищі за Хагріда, антикварні золоті іграшки, свічки, хорали, вчитися вже не потрібно, скоро прилетять сови та принесуть подарунки. Щастя наповнює серця гарячим шоколадом. Кутає їх у светри факультетів. Іскрить відблисками потертих ялинкових іграшок, повз яких пропливають зачаровані свічки.

Словом, це завжди дуже щасливий час.

Лілі сиділа на вкритих товстим килимом сходинках головних сходів, крутила в руках червоно-білу цукерку-тростинку і вмирала від горя. Курчавий професор Полдрак, другий викладач заклинань, прикрашав головну ялину. Неподалік від нього хор шкільних привидів репетирував Різдвяні хорали, якимось незбагненним чином тримаючи у своїх примарних пальцях цілком реальні, вкриті талим воском свічки. Маленькі кухонні ельфи зводили неподалік від входу до Великої зали чудовий прянично-льодяниковий палац.

Коли з прогину що вів до підземелля, нарешті з'явився Скорпіус у компанії друзів, Лілі тут же підвелася, обсмикнула спідницю і спустилася вниз на пару сходинок. Вона готувалася до цієї розмови цілий тиждень, підгадала, коли Джеймс буде на відпрацюванні й не буде ходити за нею, як сторожовий пес, і все щоб поговорити з ним, але... побачивши її, Скорпіус навіть не зупинився. Просто кинув короткий погляд крізь неї, ніби вона була одним з привидів, і пройшов повз.

Лілі розгубилася.

— Скорпіус? — вона не збиралася кликати його, це ім'я якось само піднялося в ній, як бульбашка повітря в застояній воді. Але відступати було пізно. Він почув. Знехотя зупинився й озирнувся, скинувши брови. Будь це хтось інший, будь-яка інша дівчинка з-поміж тих, кого він образив, Скорпіус Малфой і вухом би не повів. Але вона ж Поттер. Як Лонгботтом. Або Люпін. Їхні прізвища, їхній статус мають вагу. Батько велів вітатися. Примарний хорал затягнув вступ: