Вони спустилися на перший поверх. Пройшлись по коридору, й зайшли у велику кімнату. Там був велечезний стіл майже на всю кімнату. Й багато стільців. Проте людей на них було мало.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
- Нам пощастило. Ще не встигли прийти інші. А значить можна сідати майже всюди! - зрадів Джон.
- Така велика кімната... - була здивовала Евелін.
- Так. Я ж тобі казав, що в цьому будинку живуть усі люди з нашого міста. - пояснив Джон.
- Яке це місто? - спитала Евелін.
- Київ.
- Але ж це велике місто. А тут мабуть лише тисяча людей приблизно живе.
- Це через катастрофу яка сталася в минулому...В твоєму як раз часі. - пояснив Джон.
- Зрозуміло.
Джон й Евелін сіли на найближчі місця. Поступово почали з'являтися, ще люди. Скоро вся кімната була заповнена людьми. Усі були у старому одязі. Проте Евелін помітила одну дівчинку років з 12. У неї було довге та хвилясте каштанове волосся. І були голубі очі. Й вона мала одяг як у часи Евелін.
Принесли багато їжі. Правда не такої сучасної й смачно-класної. Там в основному було м'ясо. Та дивна їжа. Щось оранжеве, щось зелене, щось рожеве.
- Джоне, а що це за їжа? Я не про м'ясо. - ситала Евелін у Джона.
- Почекай, зараз я збігаю за меню. - відповів Джон й пішов до маленького столику, де сиділа якась жінка й щось записувала.
Джон повернувся й простягнув Евелін листочок з меню. Евелін почала читати список страв.
