Дівчинка що загубилась у часі

6. Полювання

Минув тиждень. І ось настав час йти на полювання.

Группа людей (зокрема Евелін, Джон та Арія) йшли по лісу шукаючи місця де робити засітки й пастки.

- А як часто ви ходите на полювання? - спитала Евелін у Джона.

- Коли нема їжі, то в тиждень 3 рази. А коли є, то раз в два тижні. - пояснив Джон.

- Зрозуміло. Я така рада, що йду з вами! Ніколи не була на полюванні.

- Справді? Здається ти була налякана коли почула про це тиждень тому. - сказав Джон.

- Я просто була в шоці. Та і взагалі, невже тут дітей відпускають на полювання? Куди дивляться батьки? Це ж небезпечно!

- Не в усіх дітей, які тут, є батьки. Та й до того ж у нас не так багато людей, треба комусь полювати, а комусь будинок захищати. Розумієш?

- Тепер так.

- Зупинимося тут! Тут гарне місце, щоб робити пастки. - почувся голос головного командира на полюванні. - А також тут часто бігають вовки.

Через деякий час пастки були розставленні. І всі посідали в засітки чекаючи на свою жертву.

Минув час, і на галявині з'явився вовк. Небагато пройшовши, він упав в яму. Це була пастка.

- Спіймався! - зраділа Арія.

До ями підійшли чоловіки, й накинули сітку на вовка.

- Один є. - сказав Командир. - зловимо ще одного, і буде достатньо. Їжа у нас, ще лишилася.

- Сер, один вовк за тими деревами! - повідомив якийсь чоловік.

- Чудово. Зараз беремо зброю, та йдемо туди. Можливо встигнемо його зловити. - дав команду Командир. - Йдуть всі крім новеньких. Ти рудоволоса, залишаєшся тут.

- Що? Але чому? - не зрозуміла Евелін.

- Бо ти новенька. Поки ти будеш дивитися як це роблять інші. Бо це небезпечно для тебе. Ти ще не бачила як це робиться, тому не знаєш, чого чекати від вовків. - сказав Командир. 

- А з відси ти побачиш, що буде відбуватися.

- Агх! Добре. - погодилася Евелін.

- Тоді всі за мною! - скомандував Командир.

Евелін сіла на пеньок, й дивилася як всі інші боряться з вовком.

Як раптом дівчинка помітила як тей вовк почав наближатися до неї. Та яке там наближатися, він побіг у її бік.

- О ні... Тільки не це... - стурбовано промовила Евелін.

Вона встала з пенька та побачила, що вовк вже майже біля неї.

«Треба діяти!» - зрозуміла Евелін.

Вона хотіла дістати лук та стріли, але перечепилася через пеньок та впала на спину. І от вовк підійшов до Евелін. Вона злякалася, але швидко зібралася.

«У мене є лук й стріли. І все, що мені зараз треба - це вистрілити у вовка.»

- Евелін, ти зможеш! - кричав з далеку Джон. - Просто вистріли в нього!

«Я зможу! Евелін ти зможеш! Просто зроби це!»

Дівчинка натягнула тятеву луку й вистрелила у вовка... Цей постріл був вдалим. І вовк упав на землю.

До Евелін одразу підбігли всі.

- Евелін, з тобою все нормально? - спитав Джон.

- Як ти, Евелін? - спитала Арія.

Вона допомогла Евелін встати.

- Я знав, що в тебе вийде! - сказав Джон.

- Якщо чесно, я не думав, що ти здатна на таке. - сказав Командир. - Я думав ти злякаєшся, чи закричиш. Виходить я помилявся. Тепер ти можеш полювати з нами.

- Дякую. - сказала Евелін.

- Ти молодець, Евелін! Це було дивовижно! - підтримав Джон.

- Ой, Евелін тут вовченя! Ти мабуть вбила його маму. Але вовченя залишилося. - сказала Арія.

Й справді. Біля мертвої вовчиці, лежало маленьке вовченя.

- Що ж тепер з ним робити? - спитала Арія.

- Воно таке миле. Я його заберу собі. Якщо дозволите. - сказала Евелін.

- Можеш брати. Я з батьком поговорю сьогодні про це. Сподіваюсь дозволить. А навіть якщо ні, просто відпустимо його назад у цей ліс. - сказав Джон.

- Добре, тоді я його візьму.

- А як ти його назвеш? - спитала Арія.

- Хм.. Мабуть булочка. Так, булочка! Це ім'я йому дуже підходить. - вирішила Евелін.Через деякий час вони повернулися назад до будинку. А Булочку Евелін ненадовго вирішила поселити у себе в кімнатці (тоді у неї вона вже була окремо).