Відкрий своє серце...

Розділ 20

Для кожної дівчини весілля є особливим днем, на який кожна так чекає(ну більшість).Хтось чекає його з нетерпінням, очікуючи на новий етап свого життя.

Хтось з дитинства мріє про весілля як в казці, з прекрасним принцом, та неймовірною історією кохання.

Тільки замість принца, я повинна вийти за свого нічного жаха, за того хто ввійшов в моє життя, як шторм, за того, кого я так старалась уникати

Після того як ми поцілувались,(точніше він поцілував мене, а я тікала з його кабінету, якнайшвидше), я старалась не зустрічатись з Адамом, та він і сам весь час пропадав десь. Марі говорила що він на роботі, та мені до того не має діла.

Стою перед дзеркалом в своїй весільній сукні, а позаду на моєму ліжку сидить Марі, яка тільки дивиться із захопленням, та витирає з обличчя сльози, і я розумію, що так хочу, щоб тут була бабуся. Вона завжди чекала на цей день, навіть більше ніж я, та тепер вона навіть не здогадується, що уже зовсім скоро я буду одружена.

Відчуваю як сльози підступають до очей, та я відмахую їх, нехай я й не чекала на цей день, та плакати я точно не збираюсь.

                                   ***

Тисну руку жінці, ім'я якої я навіть не знаю, насправді більшість з гостей я не знаю, та бачу їх уперше.

Після розпису ми поїхали в ресторан, ми не робили пишну церемонію. Тільки для близьких, а це Емі, Роуз, з моєї сторони(хоча вони єдині з моєї сторони), Дін, Лео, як я дізналась так звати блондина, та дядько Генрі, а також Марі зі сторони Адама.
Це всі люди які були на розписі, інші приїхали відразу до ресторану. Де ми зараз і знаходимось.

Ми з Адамом приймаємо привітання від наших гостей( точніше його), Емі з Роуз єдині хто прийшов до мене, стоять в іншому кінці ресторану, розмовляючи з жінками, точніше Роуз розмовляє, а Емі дивиться на нас, ну точніше на Адама, і як би поглядом можна було убити, то від мого чоловіка залишилось тільки купка попелу.

–Ти ж не проти якщо я відійду?–говорю я, а Адам переводить на мене пристальний погляд.

–Звісно.– відповідає Адам, а я мило посміхаюсь, та прямую через зал до подруг.

–Привіт.–промовляю я, та дивлюсь на Емі яка досі не відриває погляду від Адама.–Емі..– звертаюсь я, та подруга відповідає так і не глянувши на мене.