Відкрий своє серце...

Розділ 31

Що ви знаєте про страх прокидатись? Тоді, коли темрява, яка лякала тебе і ти бажала позбутись її, а тепер ти боїшся прокинутись, та залишитись без неї. Страх того, що я зійшла з розуму, та почала бачити галюцинації єдине що утримувало в темряві.

Відкриваю очі та бачу, що знову знаходжусь в палаті. Можливо, це був тільки сон. Сідаю докладаючи зусилль та оглядаюсь. Розумію, що це напевно таки був сон.
В палату заходить медсестра, та підходить до мене.

–Як ти?– лагідно запитує вона.

–Що сталось?–запитую досі захрипшим голосом.

–Тебе знайшли у коридорі, ти втратила свідомість.–говорить медсестра, а я розумію що галюцинації були правдиві.
–Мені потрібно тебе обстежити.–далі вона проводить різні процедури, а коли закінчує то в палату залітає Емі, а за нею Роуз, та Дін.

–Ліза, ти в порядку.–вона підходить до мене та переводить погляд на медсестру.–Як вона?

–Не хвилюйтеся, з нею все добре.

–То значить можна?–питає Емі, а я в нерозуміні дивлюсь на неї.

–Можна що?–запитую я.

–Я думаю що уже можна.–я переводжу погляд на кожного в кімнаті. А тоді Дін підходить до мене та протягує руки.

–Моя прекрасна незнайомко, ходи зі мною.–я посміхаюсь згадуючи нашу першу зустріч, а тоді з його допомогою піднімаюсь і ми виходимо з палати.

Мої ноги уже краще слухаються мене і я іду без допомоги. Ми прямуємо по коридору, проходячи палати, а тоді зупиняємось біля однією з них.

–Що відбувається?–запитую досі не розуміючи для чого ми тут, Емі стоїть нервуючи, коли Дін відкриває двері палати.

–Ти головне не переживай.–промовляє Роуз, а Дін відчиняє двері.

–Заходь.–Але я стою, незнаючи що на мене чекає, але коли на мене дивляться три пари очей, очікуючи я заходжу.
Двері закриваються і я дивлюсь на них, думаю що вони роблять.

–Мила.–від знайомого голосу по спині біжуть мурашки, але як це не може бути правдою. Я не повертаюсь боючись що це знову галюцинація.–Ліз..

Сльози течуть по щоках і я обертаюсь не поспішаючи, а тоді завмираю. Адам стоїть біля вікна та посміхається ніжною посмішкою.

–Ні, але як.–він робить крок до мене і я розумію що це не галюцинація.

Зриваюсь з місця та біжу до Адама, він ловить мене і я обнімаю його за талію ногами. Він притискає мене до свого тіла і я вдихаю його уже рідний аромат. Підіймаю голову та притискаюсь до його губ, солений смак моїх сліз змішується з нашою пристрастю і я починаю углубляти поцілунок. Але раптом Адам шипить від болю і я відсторонююсь.
Бачу, що на плечі через сорочку з'явились плями крові. Але він повертає мою голову, не дозволяючи зосередитись на його плечі.

–Мила.–він вимучено посміхається і моє серце болісно стискається.

–Але як?– він направляється разом зі мною до ліжка, а тоді сідає, а я опиняюсь у нього на колінах.

–Лео був в засідці і вистрелив, перш ніж він успів вистрілити в мене.–Адам заправляє пасмо мого волося за моє вухо, та роздивляється моє обличчя.

–А плече?–запитую та протягую руку, злегка відтягуючи кофту від його горла, та бачу перемотане плече.

–Вони почали стріляти і попали.

–Чому тоді мені не казали, що ти живий.

–Бо я тільки учора прокинувся.

–То в коридорі був ти?–розумію що це не галюцинація і я не зійшла з розуму.

–Я, але ти відключилась перш ніж я підійшов.–я дивлюсь на Адама, а тоді знову цілую не бажаючи більше розмовляти. Руки Адама запустились під мою лікарняну сорочку. Я притягнула його до себе ближче та простогнала в його рот, коли він зжав мої груди.

–Адам..–я відсторонилась та поглянула в його очі, наважуючись сказати важливі слова.–Ти був дещо сказав, коли....ну коли стояв на колінах.

–Ну я багато чого сказав.

–Але там були три слова, важливіші за інші.–він дивився на мене, а тоді посміхнувся.

–Я кохаю тебе.–він прошепотів в міліметрі від моїх губ, а по моєму тілу пробігли мурашки, я поцілувала його а тоді промовила.

–Адам...я кохаю тебе.–він посміхнувся, і знову поцілував мене.

Адам углюбляє поцілунок і я починаю стонати в його губи, але стук у двері заставляє мене відсторонитись.
У дверному отворі з'являється Емі з радісною посмішкою.

–Знаєш монстр, я не дуже тебе люблю, але заради Лізи я потерплю.–я ховаю своє обличчя у руки, а Емі підходить до нас.

–Відчайдушна дівчинко, ти також мені не симпатизуєш.

–Ой, дуже треба.– я дивлюсь на Емі, яка схрестила руки на грудях, та пристально дивиться на нас, я пробую встати, але Адам не відпускає, навіть коли заходить Роуз, Дін та Лео, останній дивиться на мене та підморгує, я згадую його слова і думаю, що обов'язково поговорю про це з Адамом.

Ми починаємо розмовляти і я відчуваю що вони стали для мене сім'єю. Навіть те, що Емі сперечалась з Адамом, не зіпсувало цей день, який ми проводили разом, жартуючи, а на душі вперше за останній час було спокійно.