Відкрий своє серце...

Розділ 22

Виходжу з машини, а за мною відразу ж виходить чоловік. Точніше мій власний охоронець, який тепер повинен бути поруч зі мною увесь час. І хоч перспектива того, що за мною по стопах завжди буде ходити малознайомий для мене чоловік, не дуже мені довподоби, та Адам наполягав на охороні, а також на тому щоб у мене була власна машина з водієм, і це потрібно не для того, щоб всі знали хто я, а для моєї безпеки.
Через те, що я тепер дружина боса мафії, багато хто вважає що я його слабкість, а його вороги можуть мені якось нашкодити.

Я прямую до кафе, а чоловік іде позаду та оглядається по боках, на його фоні я виглядаю, як дюймовочка і як тільки ми заходимо в середину, всі повертаються в наш бік, кидаючи підозрілі погляди. Та я прямую до вільного столика, сідаю, а чоловік стає поруч.

–Можливо ви сядете?–промовляю я, так як від того що він стоїть наді мною, стає якось не по собі.–Ви можете сидіти за сусіднім столиком, якщо не хочете поруч.– І я справді хочу щоб він сів за сусідній столик, так як мені не дуже комфортно в його компанії, та й він і сам не сяде поруч, бо перед тим як вийти я почула як Адам сказав, що найголовніше – щоб біля мене не було чужих чоловіків.

–Не переживайте пані, я в нормі.–від його голосу мені стає ще більше не комфортно.

Та я тільки відвертаюсь від нього і бачу що офіціантка кидає погляд то на мене, то на чоловіка, ненаважуючись підійти, розумію, що як тільки приїду відразу ж попрошу Адама хоча б поміняти його, а то навіть в університеті мене почнуть боятись. Я мило посміхаюсь дівчині, і тоді вона підходить до мене.

–Що...бажаєте?–запитує дівчина, злегка наляканим голосом.

–Принесіть мені лате.–вона дивиться на чоловіка, та коли від нього не має жодних рухів, киває, та відходить.

Двері відчиняються та мама заходить до кафе, вона бачить мене, та коли підходить перелякано дивиться на чоловіка, але тоді таки сідає.

–Ліза..–вона злегка посміхається.

–Привіт.–мені приносять каву.–Дякую.–відкриваю сумку, та достаю конверт.–Тут чотири тисяч.–ці гроші я колись назбирала на операцію бабусі, але так як Адам оплатить я вирішила, що можу відати їх матері.–Це не вся сума, та я постараюсь знайти решту.–вона відкриває конверт, а тоді її очі збільшуються.

–Це велика сума, але не повна, а мені потрібна вся, до кінця цього тижня.–у її голосі звучить здивування, але також і злість.

–Я постараюсь, але не обіцяю.–вона дивиться на мене і я розумію що вона очікувала від цієї зустрічі зовсім іншого.

Але сума яку мені треба знайти не така і мала, і я розумію що потрібно вийти на пару робіт відразу, але навіть тоді до кінця тижня я не зможу назбирати всю суму, а брати в Адама я точно не буду.

–Ти постараєшся? Та моя дитина може померти.–у мене біжуть мурашки від того що маленька дівчинка може померти.–Знайди гроші, вони мені потрібні.–я киваю, та опускаю погляд на каву, мою руку накриває рука матері, і краєм ока я бачу як охоронець рухається, щоб відсмикнути, та матір забирає руку, перш ніж він щось зробить.–Зрозумій, це моя дочка і якщо вона помре.–я закушую губу, та промовляю злегка захриплим голосом.

–Я постараюсь.– А після цього відразу залишаю гроші за каву, та прямую на вихід.

Розуміючи, що не зможу назбирати гроші, та все ж таки як тільки опиняюсь в машині, пишу своєму босу, що хочу повернутись на роботу, і на мою удачу місце досі вільне. Не можу позбутись думок про те, як я знайду всю суму і що робити далі із зв'язком з матір'ю.