ДИКІ ТА ПРИГОДИ НА ГОСТРІЙ ГОРІ

Частина 6 "Невидимий бар'єр"

Після того як хлопці піднялися на вершину, ми сіли обідати. На обід у нас була уха в пластмасових кружкоподібних мисочках, до якої ми ще добавляли сіль, закусували ми це простими канапками із батону з майонезом ковбасою, огірком та помідором, після обіду хлопці ще вирішили перепочити на вершині, тому Ніна захотіла у них щось запитати.
-Ангеліна, а давай ми попросимо у хлопців, чи можна щоб ми пішли з ними на полювання.
-Ого, звучить дуже класно, пішли запитаємо це у Андрія. Андрій, а можна ми з вами підемо у ліс, ми вам не будемо заважати, нам просто цікаво поглянути на ліс.
-Ну добре, підете з нами.
Дівчата дуже зраділи що їх взяли із  собою, але згодом вони про це будуть жаліти.
У лісі:
-Так, нам зараз потрібно згуртуватися, на переді буду я, Сергій і Костя, на середині Ангеліна, Саша і Ніна, на заду буде Саня, ми наближаємося до місця, на якому можуть бути кабани, будьте обачні та обережні.-застерігав їх Андрій.
Кабанів на цій місцевості не виявилося, тому вони пішли на іншу сторону гори.
-Гляньте, я здається щось знайшов-сказав це Саня і показав пальцями на дерево.
-Дерево як дерево, що з ним не так? - не розуміючи запитав Сергій.
-Ттам.. Там орел, і здається він застряг...
І справді, орел у позі хреста уже мертвий застряг у дереві.
-Так, це справді лякає.. Подивіться на землю, тут чиїсь сліди.
Хлопці поглянувши на ці сліди з легкістю могли сказати що це сліди кабана, але де ж він сам? Але це їм вияснити не вдалося, уже була 6 година, а Оксана Іванівна говорила їм що о шостій вони мають чекати на маршрутку, тому наші хлопці та дівчата у подертому одягу, ранах по яких бігали мурахи, через те що вони стоптали їхні домівки, піднімалися на гору
-Ніна, я вже не можу, мене все болить, я ніколи не зможу піднятися наверх! - говорила Ангеліна.
-Давай, піднімайся, ще трішки, ми маємо бути на середині а зараз у самому кінці! - допомагала їй Ніна.
Все таки вони піднялися, але були здивовані побаченим, нікого на верху не було, і їхні речі забрали їхні однокласники, зрозумівши що уже пора іти на маршрутку, з усіх сил вони побігли униз. Вони майже добігли, вони уже бачили своїх друзів які несли їх сумки,але це був останній раз коли вони їх побачили. Якраз перед виходом з гори утворився якийсь невідомий прозорий бар'єр, який не пропускає їх, спочатку не звертаючи на це увагу, вони перебігли на інший вихід, але і там на них чекав бар'єр, який розділить їхнє життя на до і після...