ДИКІ ТА ПРИГОДИ НА ГОСТРІЙ ГОРІ

ЧАСТИНА 16"ЗНАЧЕННЯ МІТОК"

- Ангеліно, що вони можуть значити? -запитала у дівчини Ніна.
-Я навіть не знаю, нам потрібно йти у дім. - відповіла їй Ліна.
Вони направилися у сторону дому, дійшовши вони побачили що нікого не має удома.
-Як так? У такій порі усі мали б повернутися сюди, може вони у підвалі? - запитала у Ангеліни дівчина.
-Можливо, йдемо.
І справді, біля дверей підвалу зібралися усі хлопці, окрім Сані.
-Що це за збори? - запитала у них Ангеліна.
-Саня зайшов у підвал, двері закрилися і він не може вийти, не знаю чому, але він мовчить...*тук* *тук* Агов, Саня! Ти мене чуєш? Якщо так то скажи щось! - намагався достукатися до Саньки Назар. Але у відповідь тиша...
-Досить балачок, потрібно вибити двері, інакше ми туди не потрапимо!-говорив до всіх Андрій.
Усі разом вони все-таки вибили двері.
-Ой фу, що це за запах? - закриваючи ніс говорив Бодя.
-Навіть не знаю, не звертайте уваги на запах, пам'ятайте, ми тут заради Саньки, шукайте де і як можете. - звертав увагу всіх Андрій.
І раптом, вони почули чийсь крик, він звучав дуже жалібним і страшним, наче когось різали, крик болі.
-Ви це теж чуєте? Це там! - говорив Валік.
Усі побігли у сторону крику, у невеликій кімнаті сидів Саня, весь мокрий, тому що сидів у калюжі води яка якимось чином з'явилася у підвалі, він дуже голосно кричав, що всі думали що він зірве голос а у самих зірвется барабана перетинка, через пару хвилин він замовк.
-Саню, ми тебе знайшли, що сталося? Чому ти кричав? І як взагалі сюди потрапив? - запитував у нього Сашко.
-Я сюди потрапив через свою вину, це не важливо... А кричав тому що *показує свою руку з міткою по якій біжить кров*.
-У нас з Ніною теж такі*також показує свою мітку Ангеліна*.
-Цікаво що це... - говорить Андрій доторкаючись до руки Сані.
-НІ, НЕ ТОРКАЙСЯ!!! - швидко промовила Ангеліна, але не встигла, Андрій доторкнувся до руки Сані.
-ААА, ЩО ЦЕ, БОЛЯЧЕ -також кричав Андрій.
-Воно заразне!Воно заразне! - Раз за разом повторювала Ліна.
За мить у всіх також почала проявлятися мітка, і всі кричали від болю, все ж це закінчилося.
-Нам потрібно швидше вибиратися звідси! Йдемо наверх! - говорив усім Кирило.
Усі швидко побігли в сторону виходу, та помітили що двері закриваються, але вони добавляли швидкість і мчали вперед, перший, другий, третій, четвертий, п'ятий, шостий, сьомий, восьмий, дев'ятий, десятий, одинадцятий, на дванадцятому двері закрилися.... Ним виявився Саня.
-Знову, от чорт! Відкривайте!! Ми його там не залишимо! - говорив Костя.
Їм не вдасться відкрити двері, вони зі сльозами на очах, йдуть звідти, розуміючи що нічого їм не вдасться, лише Ангеліна залишилася біля дверей, лише вона мала надію на визволення Сані, подумавши пару хвилин вона дістала із свого волосся невидимку, та почала відкривати двері *щолк* і двері відкриваються. Ангеліна заходить у підвал.
-Саня? Ти тут? - почувши тишу вона пішла у глиб підвалу у пошуках Сані, але його там не було, абсолютно ніде..
З відчаєм вона попрямувала у сторону виходу, до інших.
-Його немає.. Це наша перша втрата, якою б болючою вона не була б, нам потрібно зберігати спокій. - сказала усім дівчина.
-Дуже тяжко, бідний Саня, його потрібно пом'янути за вечерею та свічкою, нажаль його фото у нас нема, і телефонів щоб знайти, пошукайте десь по кімнатах його речі, так будуть спогади, а потім ми все спалимо. - сумно відповів Андрій.
За пів години хлопці знайшли його платок, один носок, та фотографію його сім'ї, так це все, чому так мало? Тому що у них нічого не було, це ж ліс.
-Цього буде достатньо, давайте сідаймо за стіл-говорить Андрій сідаючи за стіл повен їжі яку дівчата встигли зготувати за цей час, за свічкою та слізьми, їсти.
Вони згадували його, яким він був у дитинстві та інше, дійшло все до теми "Міток".
-Як ви гадаєте що вони значать? Вони не можуть просто так з'явитися нічого не значачи.-мовив Костя.
-Мені здається, що буква на нашій мітці це перша літера нашого імені, ось як у мене та Андрія "А", у Ніни та Назара "Н", а у двох Олександрів "О". - мовила Ангеліна.
-Точно! Як ми зразу не здогадалися!? Перевірте чи це так. Якщо букви це наші імена, то цифри що значать?-запитав у дівчини Андрій.
-У мене є здогадка, але це не точно, тому не хочу це говорити аби не плутати наші здогадки.
-Ну добре, гадаю на цьому ми можемо закінчити вечерю та нарешті піти спати. - сказав Назар.
Після цього всі почали прибирати зі стола та спалювати речі саньки, хоч це єдине що залишилося у них від нього, але щоб не ранити себе знову вони були змушені попрощатися не лише з речами саньки, але й самим Санею.
-Усе.. - встиг лише промовити Богдан ці слова як із вхідних дверей почувся сильний стук, неначе хтось вривається у дім, усі були здивовані, так як усі були зібрані на кухні, звісно ж окрім саньки, вони самі у лісі, з ними лише тварини, але ж тварина не може так наполегливо стукати у двері! Добре що Костя зайшовши останній закрив двері на замок,якби не він то хтозна що з ними б сталося і щоб це що стоїть за дверима зробило б з ними,стукіт продовжується, після п'ятихвилинної паузи на кухні донеслося перше слово.
-Що це вбіса таке?! - шокованим голосом на здивованоним виразом обличчя говорив Кирил.
-Я не знаю.. Якби дивно це не звучало, але я думаю нам потрібно відкрити двері і поглянути на це створіння, ми ж точно не знаємо чи з добрими чи злими намірами воно. - звертався до всіх Валік.
- Я повністю згідна з Валентином, нам потрібно відкрити двері. - говорила Ангеліна.
-Добре, якщо ви впевнені..-сказавши це Андрій попрямував до дверей та тремтячими руками почав відкривати замок, тишина, лише чути агресивний стукіт за дверима який ще не припинявся. Двері відчинені.
-Що? Саня? - раптове полегшення та більше недорозуміння, щойно він загубився у підвалі, його там не було, і якогось біса він зявився на вулиці і почав стукати у двері які були зачинені! - Як ти зміг звідти.. Що з тобою.. Що?! - невгамовний шок було видно і чути на обличчі Андрія. - Чому ти не кричав нам що це ти? Ми перелякалися, думали що це хтось по наші душі?
-Я-я-я не міг говорити, мені погано, пустіть мене... - змореним голосом ледь тримаючись на ногах благав живий Саня.Всі почали розходитися щоб зробити місце аби Саня міг пройти, але Ангеліна йшла вперед до Сані.
-Покажи свою руку, як докажеш що ти Саня, пропущу. - Ліна не довіряла тому що сама перевіряла де він, тому не може зрозуміти як він потрапив на вулицю.
-Ангеліна, чого ти пристала до людини, поглянь він вже падає а ти його в дім не пропускаєш, чому ти не віриш що це Саня? Поглянь це він, а хто ж і ще -не схоже на себе почав кричати на Ангеліну Андрій, Саня всеж показав свою руку, на ній була мітка, тому й Ангеліна пропустила його. - А я ж казав що це він. Вони разом сіли на диван та почали розпитувати в Саньки про його незвичайну подорож.
-Як ти з підвалу опинився на вулиці? Невже звідти є потаємний прохід? - запитував у нього Назар.
-Я-я не знаю, м-мене викрали! - заїкаючись мовив Саня.
-Викрали?Але хто? Невже серед нас є зрадник? - серйозно говорив Андрій.
-Н-ні, м-мене викрав с-старий і страшний дід.
Почувши це всі завмерли, який дід серед лісу? Вони тут одні, через бар'єр ніхто не пройде, нікого немає, хоча можливо що цей дід був на горі і до них..
-Чекайте, чекайте, Саня я розумію що це страшно бути закритим у підвалі, але який в біса дід? Не видумуй, а подумай логічно. - говорив до нього Сашко.
-Та як ви не бачите що він втомлений, для чого йому брехати? Для чого цей компромат? - з ноткою злості мовив Андрій.
-Я згідна з тобою,Андрію. Саня все бачив на свої очі, він не буде говорити того, чого не бачив. - відповіла прямо Ангеліна.
З цього моменту вони заспокоїлися і прийняли ситуацію яка щойно трапилася з ними, на цій ноті усі розійшлися по своїх шляхах, хто в сусідню кімнату з м'якеньким ліжечком, а хто на вулицю на вершину легендарної гори, на місце, де кожен із них прожив першу у їхньому житті дику ніч, та сни у них були майже одинакові, про свободу, щастя та маму.