ДИКІ ТА ПРИГОДИ НА ГОСТРІЙ ГОРІ

ЧАСТИНА 18 "ЛИСТ У МАЙБУТНЄ"

Це був вечір того самого дня, коли декілька друзів опинилися у осінньому лісі, на Гострій горі теж панувала осінь, ніхто не розумів як так швидко могли змінилися пори року, все ж вони вирішили це забути та поговорити про інше.
- Я досі не можу зрозуміти як ви там опинилися і хто вас туди поніс і чому. - мовив Сергій. - Коли я просунувся вранці і пішов сюди я побачив що вас немає, тоді я подумав що ви ще раніше прокинулися і пішли полювати, тому мені закортілося встати та піти вас шукати та запитати нащо так рано вставати, я пройшов всю гору вздовж і в поперек мабуть десь 5 разів і не міг знайти ні вас ні ваших слідів, я перелякався та пішов будити інших аби запитати що сталося якщо знають, ніхто й гадки не мав що ви пропали і тимбільше те що ви аж там!
-Так, потім ми всі теж почали обшукувати гору, кричали, кликали вас, тишина. Також шукали хоч якісь сліди, бо нам навіть вже здавалося що ви померли не дай Бог! - говорив Сашко.
-Через деякий час ми стомилися вас шукати та були в недорозумінні що все ж таки сталося! - здивовано говорив Бодя.
-Все ж з часом ми змирилися з ситуацією, проте були в шоці з цього, продовжили полювати аби відволіктися та хоча б щось знайти про вас - мовив Костя. - А Саня взагалі не відійшов від вчорашнього,цілий день пролежав в ліжку у домі лісника, його трясло і він говорив щось дивне і не внятне.
-Що саме він говорив? - запитала у нього Ангеліна.
-Щось типу "Це він.. Він.. Їх... Ні... Вб'є.. І нас.. І їх.. Я перший.." - якби ж ви чули як він це говорив, ми дуже були здивовані, але не дали цьому великої уваги, думали що він зовсім з дуба рухнув і говорить рандомні слова. - відказав їй Костя.
-Я сумніваюся що це просто так, можете його покликати чи принести сюди? - відказав йому Андрій.
-Якщо це потрібно, без проблем. - сказав Сергій і пішов разом з Сашком по Саньку. Через пару хвилин вони вже троє на вершині.
-Що, як? Живі? Як - говорив Саня.
-О
-А чому ми мали померти? - запитував Назар.
-Він обіцяв, я думав що, ні ні не хотів вибачте! - дивно відповів Саня.
-Ви його цілющою водою поїли чи бризкали? Бо я не можу зрозуміти що він говорить. - мовив Кирил.
-Точно, ми вже забули що вона в нас є. - відказав йому Костя.
-Ось у нас ще залишилося пів пляшки. - говорив Валік і дав Костіку їхню бутилку з водою яка була на вершині.
-Дякую. - сказавши це Костя дав Санькові попити води а потім брискнув нею на нього. Йому зразу стало легше.
-Фух.. Вночі я ніяк не міг заснути, мені снилися жахіття, те що я пережив вчора та те що мало статися, я прокидався і був весь в поту, щось мені сказало вийти на вулицю, я пішов і думав піду до джерела, але тут мої ноги самі повели мене до вершини, там я побачив вас! І ще якогось чоловіка, він був одягнений як сатаніст, робив якийсь ритуал віддав вас дідові! Тому самому дідові який викрав мене!! Я дуже перелякався, і цей чоловік помітив мене!! Він підойшов до мене, а я чомусь не міг бігти, він сказав мені "Ви всі колись станете нашими, і він і він і вона, ви всі колись помрете, але тут, і ти -будеш першим" я відчув свої ноги і з усіх сил побіг у дім, істерика, я хотів вам хлопці сказати що я бачив але я не міг, до цього моменту, як ви вибралися? Я думав що це вже кінець для нас всіх. - гойдаючись мовив Саня.
-Хто ж це такі? - промовляли думки в голос Ангеліна. - Проте не хвилюйся, давайте поговоримо про хороше, у осінньому лісі ми знайшли листки та ручку, давайте напишемо якийсь лист Оксані Іванівні або тим хто нас знайде, нехай всі знають що з нами сталося і не винять Оксану Іванівну.
-Дуже хороша ідея, давайте. - підтримав її Назар.
Дівчина взяла листок, ручку та подумавши що написати першим почала щось писати.
"Дорога Оксана Іванівна, не хвилюйтеся! Ми всі живі і здорові! Знаходимося на Гострій горі, проте ми подорожуємо у часі, у минуле, про це нам сповіщає камінь часу на якому відображується рік, зараз у нас 1876. Харчуємося ми дичиною, у нас є робочі рації які ми знайшли в перший день, вони допомагають нам мати зв'язок, так як наші телефони зникли в день коли на камені змінилися числа, саме в тому році з' явилися телефони, і вони в нас пропали, так як і мережа коли був 1976 рік. Недавно завдяки карті на корі яка показує все живе і не живе ми знайшли дім лісника, дуже великий і комфортний, також там зник саня і з' явився на дворі! Зараз з ним все добре, сьогодні ми прокинулися в осінньому лісі, тобто там же ми були в 5 класі пам'ятаєте? Лише там була осінь, там ми знайшли бумагу, ручку, через які зараз вам і пишемо, вибралися звідти завдяки старовинній книзі яку знайшли вже давно, у ній є підказки розгадавши які ми повернулися назад, не виніть себе, ви ні в чому не винні! І нікому не давайте обвиняти вас, любимо, поважаємо, ваші учні. "
Написавши цей лист Ліна давала кожному його у руки з ручкою, аби кожен написав своє ім'я своїм почерком, і Оксана Іванівна зрозуміла що це вони. Давши лист в руки Богдану, він впав прямо у вогнище! І згорів до тла..
-Богдан ти криворукий! Міг би поакуратніше, я ледь це написала, другий раз не буду! - говорила Ангеліна.
-Ой, ну вибач мене будь ласка, я не втримав, він наче сам поліз у вогонь! - мовив Богдан.
-Все, з мене досить, йдемо спати. - мовила до всіх Ліна.
Всі з рештою пішли по своїх спальних місцях аби нарешті відпочити від сьогоднішнього дня, проте вони навіть не здогадувалися куди ж все ж потрапив їхній лист.