ДИКІ ТА ПРИГОДИ НА ГОСТРІЙ ГОРІ

Частина 8"Дивні знахідки у лісі"

Чомусь саме цієї ночі Ангеліні не вдавалось заснути, вона думала що це через холод або через те що вона знаходиться у лісі далеко від своїх батьків, хоча насправді це тут зовсім нідочого. На щастя, не лише їй не вдавалося заснути, вона помітила що Костя також ніяк не міг заплющити очі, тому Ангеліна у нього запитала:
-Також не можеш заснути?
-Так, здається що щось просто не може мене відпустити у сон- сонно відповів Костя.
-Можливо це знак? - запитала у нього дівчина.
Можливо нам потрібно щось знайти, лише після цього ми зможемо заснути.
-Але що і де нам його шукати? - зацікавився Костя.
-Давай пройдемось по лісі, матінка природа щось хоче нам показати.
Вони тихо, щоб нікого не розбудити, піднялися і подалися у путь, щоб знайти свій сон, але знайшли щось набагато цікавіше.Для початку вони пішли у печеру яка знаходилася у камені, сама печера була невелика, але знаходилася високо, тому з допомогою Кості, Ангеліна дісталася печери, і помітила там якийсь мішечок.
-Хей, пссс, я здається знайшла те що ми шукали-шепотом говорила Ангеліна
-І що ж це таке, що не може дати нам заснути? - запитав у неї Костя.
-Зараз перевіримо.
Ангеліна злізла із печери, і разом з Костею вони вибралися наверх щоб вже там подивитися на свою знахідку.
-Ну, відкривай - уже з нетерпінням чекав Костя.
Ангеліна не поспішаючи почала розв'язувати бант із стрічки, якою був замотаний цей мішечок. І за мить вони побачили що в середині цього мішечка були три старі але працюючі рації. Спочатку, вони здивувалися такій не звичайній знахідці, яка ще не давала їм заснути, а потім вони були раді, так як рації були дуже їм потрібні, і тепер вони зможуть підтримувати зв'язок один з одним у будь-яких куточках лісу. І тепер вони радісні, нарешті змогли заснути.
Частина 9 "Містичні артефакти або подорож у часі".
Прокинувшись рано вранці зі співом птахів, Ангеліна з Костею
вирішили поділитися зі своїми однокласниками знахідкою, яку вони віднайшли вночі у печері.
-Це що рації? - здивовано запитав у них Андрій.
-Ну так, хоч вони і старі але користуватися ними можна ще довго-відповіла йому Ангеліна.
-Це ж тепер ми зможемо підтримувати зв'язок між нами.
Вони вирішили розподілити рації між собою, одну взяв Андрій в свою команду, іншу Валік, а третя залишилася у Ангеліни та Ніни на вершині.
На наступний день:
-Сьогодні нам потрібно знову відправлятися на полювання, так як їжа, яку ми недавно знайшли закінчується, та ще й її немає де зберігати, немає холодильника, ми ж у лісі! І через це наша їжа псується. - обговорював вранці Андрій разом із своїми товаришами.
-Саме так, і окрім їжі ми зможемо знайти ще якісь цікаві артефакти які допоможуть нам вибратися звідси. - Підтвердив слова Андрія Назар.
Коли хлопці подалися у ліс, наші дівчата почали обговорювати знахідки, які вони знайшли протягом цих днів.
-Їжу міг хтось забути, або Оксана Іванівна залишила нам попоїсти. - говорила Ніна.
-Все може бути, але що ти скажеш про рації та цей дивний камінь? - цікавилася Ангеліна.
-Про рації нічого не можу сказати, а камінь і справді дуже дивний, але я не можу зрозуміти чому.. - задумалася Ніна.
-Здається, я знаю що це значить-дивно сказала це Ангеліна.
-І що?
-На тому камені, були цифри, 1973,ці числа мені дуже знайомі, і я зрозуміла.
-Що ці цифри означають?
-У 1973 році, була придумана мобільна мережа, тут ти вже зрозуміла до чого це я веду?
-Майже..
-Пам'ятаєш, як ми пробували додзвонитися Оксані Іванівні? Тоді не було мережі, і якраз на цьому камні були цифри 1973, тоді коли її придумали!
-Ти хочеш сказати що ми подорожуємо у часі?
-Мабуть. Скоріше за все що так.І коли ми потрапляємо у минуле, в той рік коли придумали мережу, мережі немає, і не буде НІКОЛИ.
-Що?! О ні і справді,глянь!
Дівчина показала пальцем на їхні села, згори було видно краєвид, і всі вони здавалися такими старими і смутними, тоді вони зрозуміли, що подорожують у часі, точніше у минуле.Доки дівчата говорили, хлопці уже повернулися з полювання разом із кроликом, кабаном і чимось дивним, що ховав за спиною Андрій.
-О, хлопці, ви вже повернулися, і я бачу що з не пустими руками! А що це ти таке ховаєш від нас, Андрію? - уже тихим голосом запитала у хлопця Ангеліна.
-Та, ось подиви, може ти щось зрозумієш-трішки переляканим голосом хлопець простяг Ангеліні дуже стару книгу, яку вони знайшли на високому дереві у лісі.
Хлопці знали, що Ангеліна розумна, і може роз'яснити їм їхню знахідку.Відкривши стару всю в пилу книгу дівчина не зрозуміла що це за мова.
-Емм. Може хтось мені скаже що це за мова? Бо на англійську і на українську це зовсім не схоже-питалася у них Ангеліна.
-Так ми, цей, якраз ходили до тебе щоб запитати чи ти знаєш цю мову, вона нам здається знайомою але незрозумілою.
Зрозумівши що відкрити таємницю книги їм не вдасться, наші герої вже готувалися спати, але наші дівчата вирішили сказати їм про подорожі у часі
-Що? Не може такого бути! - здивовано мовив Богдан
-Але це правда, це доказано, а що ти скажеш про те що ми застрягли на горі, навколо якої невидимий бар'єр? - уже змирившись з містикою роз'яснюють хлопці Богданові.
В кінці кінців обговоривши вони подалися у путь в країну снів, тому що на наступний день, у них буде багато пригод.