І ось розпочинається новий, хмурий, простий день. Чому хмурий? Тому що кожен день абсолютно однаковий, встали, поїли, пополювали,знову поїли та лягли спати, вже можна навіть наперед знати що станеться, а ви змогли б жити так? У неволі, без батьків, де лише ви та природа, але і містика... -Ще один день, та скільки їх ще має бути? - позіхаючи звертався до хлопців Костя. -Здається, що багато, в нас немає ні одної зачіпки яка нас може привести додому, давайте сьогодні без полювання, зробимо якийсь пікнік, розважимося, відволічемось від цього всього-стомлено говорив Сергій. -Ну добре, буде нам сьогодні вихідний! - радісно сказав Андрій. -Ураа! - всі в один голос промовили слово радості. За годину дівчата змогли зготувати їжу для пікніку, хлопці знайшли гарну, велику галявину, а простирадлом слугувала куртка, яку недавно вони знайшли у лісі. -Тут все таке смачне! - жуючи говорив пузатий Богдан - От би завжди таку смакоту готували, давайте сфотографуємо цей момент, потім вдома згадаємо що ми тут робили. -І справді, давайте сфотографуємося, на чий телефон? - все ж серйозно мовила Ангеліна. -Давайте на мій-шукаючи телефон в кишені говорив Богдан. - Не зрозумів, а де мій телефон? -Ну ти Богдане як завжди! Ганяєш по лісі як скажене, все в тебе вилітає а ти і не помічає-сміючись говорить Сашко. -Ти думаєш що він у лісі? Ну добре потім пошукаю, тоді на чий фотографуємо? -Я сфотографую-говорив Андрій- Ей, ніхто не бачив мій телефон? У мене його теж нема! -І у мене. В мене також він зник! - Лунали такі слова по лісу. -Признавайтесь, хто з вас взяв наші телефони? - запитував у всіх Андрій. -Здається, я знаю що з ними-сказала Ангеліна.-Ніно, принеси мені той самий камінь. -Добре,зараз. -Той камінь нічого не дасть, нема в ньому нічого містичного! - мовив до Ангеліни Сашко, який дуже часто любив посперечатися з нею. -Зараз побачимо. - відказала йому Ангеліна, яка змінилася і тепер не сперечається з ним. -Ось - сказала це прийшовши Ніна, та простягнула камінь подрузі. -Я так і знала. - беземоційно промовила дівчина. -Що ти знала? - запитував у неї Андрій. -Пам'ятаєте, коли ми знайшли цей камінь, на ньому були цифри, 1973,рік коли придумали мережу, і її не стало. -Ну так, було таке, але вже усі знають що це не правда, всього навсього збіг! - стоячи на своєму промовив Сашко. -Не спіши, це не все що я маю вам сказати, зараз цифри на цьому камені змінилися, замість 1973,1876. -Що? Невже? Не може бути.. - лунали їхні голоса. -Це вам нічого не нагадує? - запитала у них Ангеліна. -Ні -відказав замість усіх Костя -Саме у цьому році був придуманий телефон, і звісно ж, через ще одну подорож у часі, у нас вони зникли, і більше ніколи ми не побачимо наші телефони. -Пф, і ви в це вірите? - сказав до всіх Сашко - Вона спеціально написала ті цифри та забрала у нас наші телефони! -Сашко перестань! Ангеліна в цьому не винна, ти ж сам бачиш де ми знаходимося, ми подорожуємо у часі а цей камінь так званий компас, щоб орієнтуватися у часі, не потрібно скандалити, прийми ситуацію.-заспокоював його Андрій. Засмутившись що його ніхто не підтримав, Сашко встав та пішов у глиб лісу, щоб задуматися над скоєним. -Добре, давайте забудемо про це, доїдаємо і по справах- беземоційно промовила Ангеліна. НАШ ЧАС: -Офіцере, я на місці, чому ви мене попросили приїхати? - не розумівши запитував дільничий. - Ми, здається, знайшли щось. - знервовано сказав офіцер. -Це допоможе у нашій справі? -Так, думаю що так. -Тоді веди мене. Коли вони дійшли побачили телефони зниклих дітей на Гострій горі, але що найбільш вразило їх це те, що ті телефони були розміщені в дивну фігуру, схожу на хрест. -Це телефони всіх дітей які зникли тут, рівно 12, ми думаємо що той хто викрав їх вирішив нам дати підказку, але ми не змоги зрозуміти що це за фігура, і що вона значить.-промовив офіцер. -Потрібно зв'язатися із спеціалістами по містичних знаках, також перевірте підозрюваних та людей які були на горі протягом цієї доби, результати перекинете на пошту. - відповів йому дільничий. НА ГОСТРІЙ ГОРІ: Час пройшов швидко, вже всі зібралися на вершині щоб обговорити сьогоднішній день, повечеряти та відпочити. -Всі в зборі? - дивлячись на всіх запитав Назар. -Здається, що так- задумуючись промовив Сергій. -Ні, це ще не всі, Сашко ще з ранку втік, і його тут ще немає. - мовив Костя. -Він йде, онде! - сказавши це Ніна показала пальцем на галявину внизу з якої йшов на вершину Сашко із супровідом Андрія. Піднявшись на гору першим ділом Саша підійшов до Ангеліни. -Слухай, вибач за сьогоднішнє, я думав що ти говорила не правду, а зараз я зрозумів який я був неправий, ти знаєш що це не чистосердечне вибачення, мене заставив Андрій- все ж ображений Сашко сказавши це пішов надайдалі від Ангеліни. -Андрію, спасибі за вибачення Сашка. - Ангеліна не була ображена на нього, але дуже хотіла щоб він вибачився перед нею. -Ну добре, досить переговорів, потрібно вже спати щоб на завтра мати більше енергії, не тратимо часу! - звертаючись до всіх це сказав Андрій, та всі його однокласники з радістю полинули у сон.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
