На межі двох світів

🖇️Частина VII🖇️

Меліса майже підходила до Грифіндорської вітальні,коли Сіріус наздогнав її.
-"Скажи мені...ти пішла,бо не довіряєш мені,пішла бо не хочеш нічого казати?",-спитав чорнявий хлопчина міцно схопивши дівчину за руку.
-"Ти що таке верзеш,у мене є інша на те, причина",-промовила дівчина не підіймаючи очей.
-"Невже? Вона настільки інша,що ти ховаєш свої очі від мене?Якщо я щось зробив чи промовив щось не так, скажи мені...",-мовив Сіріус до дівчини,яка все продовжувала дивитись униз, зціпивши свої губи.
-"Ми з тобою розмовляли декілька хвилин і після того ти замовкла,думаєш я не бачив цього? Звісно бачив,але я поважаю твій простір,не став тиснути на тебе. Римус запитував у мене,що сталось між нами двома,але я гадки не мав,що йому сказати. Єдине що я утримав в собі це про що ми говорили,бо знаю що те все,ти казала не просто так,воно для тебе важливе. Ось справжня причина...",-ледь стримуючи крик продовжував говорити хлопець.
-"Відпусти мене...",-тихо сказала Меліса поглянувши зволоженими очима на Сіріуса.
Він не став противитись. Глибоко видихнув і відпустив її,а та просто пішла,не промовивши нічого на останок. Опустивши руку,яка тримала Мелісу,Сіріус продовжував дивитись у даль коридору,де тихим кроком йшла дівчина. Портрети,що висіли на стінах замку стали перешіптуватись між собою. Хтось співчував хлопцеві,хтось підтримував дівчину,а хтось просто безмовно спостерігав,вони все чули,як чули стіни Гоґвортсу,що оточували Сіріуса.
-"Мохнатий,ти так швидко кинувся наздоганяти Мелісу,що не почув,як ми тебе гукали зачекати на нас",-видихнувши мовив Джеймс і додав: До речі,де вона?".
-"Пішла у спальню,сказала що погано себе почуває",-збрехав Сіріус поглянувши втомленими очима на друзів.
-"З тобою все добре? Бо вигляд ти маєш не дуже",-запитала стурбовано Лілі.
-"Все добре,сонечко,немає причин хвилюватись",-ледь усміхнувшись відповів хлопець.
-"Меліса не передумала піти повечеряти?",-запитав Римус.
-"Ні,сказала,що не буде",-тихо мовив Сіріус.
-"Ходімо тоді у Великий Зал,бо хтось вмирає з голоду",-промовив Пітер поглянувши на Кейт.
-"Нічого такого,я просто попрохала тебе запитати,бо сумніваюсь чи хто буде мене чути",-відповіла грифіндорка.
-"Так,ми йдемо. Тільки,я думаю,треба занести речі",-сказала Лілі поглянувши на їхні шкільні сумки.
-"Я занесу,ви йдіть вечеряйте. Сумки я поставлю біля каміну",-промовив Сіріус.
-"Ти впевнений,що не хочеш? Сьогодні буде Йоркширський пудинг,твій улюблений",-промовила рудоволоса дівчина.
-"Впевнений,ідіть смакуйте",-сказав кучерявий хлопчина беручи сумки до рук.
-"Ще побачимось",-кинув відповідь Джеймс у слід Сіріусу.
-"Так...побачимось",-промовив Блек йдучи до Грифіндорської вітальні.
В цей час Меліса лежала на ліжку. Серце,яке билось всередині ніби пазурами хтось шарпав. Стиснувши одяг на грудях вона заплакала,відвернулась до стіни придушуючи ридання аби ніхто не чув. Чому вона плаче?Хіба вона знає? Ще дужче починає плакати згадуючи бездонний погляд блакитних зіниць Сіріуса. Взяла подушку й приклала собі до заплаканих і мокрих очей. "Я сама винна...".
Поклавши акуратно сумки біля каміну,Сіріус сів на диван підсунувши ноги до себе,замкнувши їх в обіймах своїх рук. Дивлячись на вогонь,який пускав свої вогняні язики, хлопець намагався осмислити все,що відбулося за ці хвилини. Чому він дозволив собі підняти голос на неї...Та хіба ж він кричав? Емоції просто кипіли у порожнечі,в середині тіла була холодна зима...
Погляд Сіріуса впав на сходи,де нещодавно він відпускав її з усмішкою на обличчі. Згадавши,як воно,коли очі Меліси горять-він заплющив свої, намагаючись побачити рідний погляд дівочих туманних зіниць. А її волосся,яке вона намагалась акуратно закласти за вухо,постійно спадало на плечі. Вона йому подобалась така...жива, а головне близька подруга зі школи. Сіріус усміхнувся,пригадавши,як вони познайомились декілька років тому. Маленька дівчинка,закутана в темну мантію уважно слухала старого капелюха,що оголошував студентів на відбір. Коли Мелісу було відправлено у Грифіндор разом із братом, Сіріус досить швидко потоваришував з Римусом,але не з Мелісою. Вона кожну мить уникала його або просто слала геть,лише з часом вона почала спілкуватись з ним. Роздумуючи над цим,Сіріус не помітив,як задрімав.
-"Домовляємось,що ніхто не промовляє ні слова про те,що я з'їв порцію улюбленого пудингу Сіріуса,інакше він віддасть мене на тортури мандрагорам",-сказав Джеймс йдучи з Великого Залу до друзів.
-"Я впевнена,що він мандрагор чекати не буде і сам тебе на місці...кхм,ти зрозумів",-відповіла Кейт.
-"Ну-ну,ти трохи перебільшуєш",-стукнувши легенько по плечу Кейт,промовив Пітер.
-"Та ні,ти ж його знаєш",-сказала дівчина поглянувши на друга.
-"Римус,ти досить тихий",-підійшовши до Люпина мовила Лілі.
-"Та от думаю,що там Меліса. Сова мала прислати лист,але нічого не приходило.Вона нічого не писала і я трохи турбуюсь",-відповів Люпин.
-"Я впевнена з нею все добре",обійнявши за плечі промовила Лілі.
Зайшовши у вітальню,компанія попрямувала за своїми сумками,які мали стояти біля каміну. Помітивши,що на дивані спить Сіріус,Лілі накрила його пледом,а Пітер поклав подушку під голову.
-"Знаєте,у мене так батько спав,коли у них з матір'ю були суперечки",-промовив Пітер дивлячись на сонного Сіріуса.
-"По ньому не скажеш,що він з кимось сварився",-поглянувши на друга сказала Кейт.
-"Облиште його і дайте хлопцеві добре виспатись",-сидівши поруч біля Сіріуса мовила рудоволоса дівчина.
-"Я б міг його заклинанням перенести у спальню",-почав Джеймс.
-"З твоїми уміннями перенесеш ти хіба, що його до шкільного госпіталю. Нехай вже спить тут",-відповів Римус глянувши на Поттера і вони всі поросходились до своїх спальних кімнат.
***
Прокинувшись вдосвіта,Меліса тепліше одягнулась і тихенько відчинивши двері спальні,попрямувала до сходів. Після вчорашнього їй хотілось розвіятись на полі,вдихаючи свіже ранкове повітря літаючи на мітлі. І от спускаючись вниз по сходам,вона помічає Сіріуса,який міцно спить на дивані біля каміну, закутавшись теплим пледом. В голові відразу почав спливати уривок з листа,що недавно був написаний ним: "я тебе чекатиму доки ти не прокинешся і не побачиш мене сонного на дивані".
*Невже він справді чекав на мене*,-промайнула думка у дівчини дивлячись на хлопчину.
-"Мелісо,це лише збіг обставин",-заперечила сама собі грифіндорка і спустившись з сходів вона відправилась до виходу з вітальні.
Взявши мітлу з шкільної комори,дівчина осідлала її і полетіла в сторону Квідичного поля. Меліса не брала до уваги всі свої переживання,вона летіла,періодично знижуючи швидкість. Прорізаючи мітлою холодне осіннє повітря,дівчина долетіла до поля піднімаючись трохи вище,поступово намотуючи кола. Кожен наступний круг Меліса пролітала все швидше і швидше,керуючи мітлу в напрямку воріт, грифіндорка стала петляти між кільцями. Здавалось,що жоден з ловців квідичної команди не мчався так за снічем,як дівчина на мітлі у безхмарному небі.
Волосся розтріпувалось від пориву вітру у різні сторони,вона була щаслива вдихати холодне повітря і заплющувати очі від сонячних променів,які тепло торкались білосніжного обличчя Меліси. В цей момент вона забувала про все на світі, маючи можливість дихати повними грудьми,продовжуючи підкорювати ранок над осіннім полем. Коли Люпин спустилась вниз,вона наостанок пройшлась рідним полем,поклала мітлу до комори і заповнивши вчорашню порожнечу щастям,вона попрямувала снідати. Наступні декілька днів вона не бажала спілкуватись чи залишатись на одинці з Сіріусом, дівчина не хотіла з ним розмовляти про те,що сталось вчора між ними двома. Але ж вона достатньо знала його аби впевнено сказати,що він буде шукати будь-які можливості поговорити з нею,чого найбільше боялась Меліса.
Загалом у Гоґвортсі день розпочався,як зазвичай із сніданку у Великому Залі. Студенти сиділи за столами своїх факультетів снідаючи та обговорюючи щось,ну або ж закінчуючи домашнє завдання. В продовж трапези сови приносили студентам пошту,зазвичай то були газети чи журнали на кшталт *Щоденного віщуна*,а також листи та посилки від батьків чи друзів. Пернаті птахи Люпинів: Нокс і Веснус,пролетіли над головами студентів плавно спускаючись до своїх господарів,віддаючи їм пошту.
Отримавши свої посилки,найперше Римус відкрив конверт,а потім поглянув у коробку ,де побачив дозвіл на відвідування Гоґсміду,що порадувало хлопця. Окрім листа, всередині лежали цукерки Берті Ботс,теплий шарф,декілька чистих зошитів,пара нових пер і чорнила, а також улюблений плитковий шоколад Римуса,який завжди був упакований красивою обгорткою. У Меліси пошта в цілому нічим не відрізнялася від братової. М'ятного відтінку шарф,солодке, канцелярія,а в однакових конвертах із жовтого пергаменту лежав лист від батьків.
-"Ліс,глянь,що у Джеймса",-гукнув Римус кивнувши в сторону Поттера.
Дівчина нахилилась вперед і побачила довгу,обгорнену посилку,яку Джеймс розірвав без проблем. Дізнавшись,що син грає у збірній Грифіндору,Флімонт придбав йому новеньку мітлу Німбус-1000. Перша мітла компанії*Швидкісні мітли Німбус*. Вона розвивала швидкість до ста миль на годину,могла розвертатись на 360 градусів у будь-якій точці простору,поєднуючи в собі міцність *Дуброви* і легкість в керуванні *ЧистоМітли*,що дуже підходило для гравців Квідичу. До мітли було прикріплено лист від батьків і дозвіл у Хоґсмід.
-"Це дуже круто,вітаю з новинкою Джеймс",-сказала Меліса усміхнувшись товаришу,-а у тебе що там Лілі?".
-"У мене не такі грандіозні пакунки,як у Джеймса чи решти студентів,але мама переслала фото з дня народження сестри,дозвіл,теплі светри і домашню випічку"
-"Можна я погляну на ваші фото, наскільки я знаю вони відрізняються від наших тим,що вони не рухаються"-промовила сіроока.
-"Так,будь ласка",-відповіла рудоволоса грифіндорка простягнувши декілька знімків.
-"Це дійсно круто,у вас є своя магія",-мовила Меліса на що Лілі засміялась.
Пітер отримав шахи,а також солодощі і дозвіл в Хоґсмід. Стосовно Сіріуса,все було не досить просто. В листі Вальбургія повідомила,що категорично проти аби він йшов на розваги в те поселення,пояснюючи це тим,що він і так показує своє безчестя потрапивши у Грифіндор. Відкинувши шматки розірваного листа,розсерджений Сіріус забрав свої речі і вставши зі столу,він попрямував до виходу з Великого Залу наостанок кинувши погляд на Слизеринський стіл,де сидів його брат Регулус,який однозначно радів дозволу в Хоґсмід підписане для улюбленого сина.
В цей момент Меліса побачила лише його силует,який з кожним кроком віддалявся від місця,де він сидів. Розуміючи,що через свою дурну гордість,вона не піде і не підтримає його. Їй залишалось лише змиритись з тим,що можливо у своїй грі він буде один...
-"Судячи з розірваного листа,йому не дозволили йти у Хоґсмід",-промовив Джеймс складаючи рештки написаного ніби пазли.
-"І що будемо робити?",-запитала Кейт поглянувши на друзів.
-"Я навіть не знаю.На пропуску буде Філч,а якось його оминути,не вийде. Єдине,що ми зможемо зробити,мабуть залишитись з ним",-відповів Пітер.
-"Або ж...використати прохід в статуї Одноокої горбатої відьми,розташованої в коридорі на третьому поверсі,який веде у підвал магазину "Солодке королівство",що у Хоґсміді",-відповів Римус.
-"Знову ж таки Філч,він знає всі секретні проходи краще всіх",-зауважила Лілі.
-"За винятком нас",-додав Пітер.
-"Ну добре,а як щодо Макґонеґел,вона ж дізнається кому підписали дозвіл,а кому ні і що тоді?",-запитала Кейт.
-"Про це не переймайтесь, я все налагоджу. Головне щоб до вихідних батько відправив мантію-неведимку,думаю справи у нього будуть завершені",-сказав Джеймс.
-"Я мабуть у цьому участі брати не буду",-тихо промовила Меліса і додала: навіть,якщо у мене є дозвіл,я залишусь в Гоґвортсі"
-"Але це ж важливо для Сіріуса",-мовила Кейт поглянувши на подругу.
-"Я все вирішила",-відповіла дівчина встаючи зі столу направляючись до виходу із Зали.
-"Але ж..."
-"Облиш її,Лілі,я впевнений вона знає,що робить",-відповів Римус стримуючи дівчину.
Дзвін,який лунав від Годинникової вежі,створював атмосферу покинутого місця в якому перебували покинуті люди. Думки,що розсіювались з кожним биттям дзвону,повертали студентів ніби до реальності. Незабаром мали розпочатись дисципліни, але пригнічене відчуття не допускало повністю зосередитися.
-"Що ж ти робиш Мелісо і чому...?"