На межі двох світів

🖇️Частина XIII🖇️

Солодкий аромат мандарину, змішаний із легкою ноткою кориці та шлейфом фірмового вишневого пирога ельфів, що долинав із кухні,наповнював Велику Залу. Всі ці пахощі,сміх, жваві розмови та тихий сніг,що падав за вікном на фоні, створювали відчуття справжнього свята, яке дуже любила Меліса.
Різдвяні свята завжди асоціювалися із затишком, почуттям радості та надії, і протягом останніх трьох років ця урочистість залишалася незмінною. Якимось чарівним чином повторювалися навіть незначні дрібниці. На кшталт Джеймса, який намагався розібратися з новою магічною річчю під ялинкою,Римуса з Сіріусом,які спостерігали за Пітером,коли він показував фокуси,подруг,що роздивлялись модні журнали і звичайно ж дорогі професори -головні господарі бенкету.
Залишались лічені дні до свята,але як знайомо віяло його духом.
--***--
Меліса з дівчатами куштувала лимонний пиріг,коли до них підійшли хлопці.
-"І як поживають наші дорогенькі дівчатка?",-обійнявши подруг за плечі,мовив Сіріус.
-"Та ніби добре,а ти виспався чи що?",-з усмішкою запитала Кейт.
-"О, цей пес виспався набагато краще за мене. Цілий ранок кричати про...",-Блек затулив долонею Пітеру рота і хлопцеві не залишалось нічого,окрім як зітхнути ,майстерно закотивши очі.
-"Що відбувається?",незрозумівши запитала Лілі.
-"Мишеня багато патякає,не звертай уваги Руденька. Подай-но ліпше ось те гарбузове печиво",-відповів Джеймс відкусивши шматок шоколадного торту.
-"Це велика таємниця про що ви розмовляли,що все так засекречено?",-запитала Меліса дивлячись на Римуса.
-"Таємниця?Нє,то вже хвора фантазія Сіріуса",-відповів Джеймс і зробив ковток гарбузового соку.
-"У що ви знову вляпались?",-запитала Люпин поглянувши на товаришів.
-"Ні в що незаконне,тому приводу хвилюватись немає квітонько",-відповів Пітер сівши поруч з Кейт.
-"Саме так,ми просто офіційно стали анімагами",-спокійно промовив Сіріус.
-"Ви що?!",-схопившись скрикнула Меліса.
-"Ну і для чого ти це бовкнув?",-потираючи переносицю, зітхнувши мовив Петігрю.
-"Навіть я не настільки бовдур. Треба було казати,коли я дожував би, а то я мало не вдавився",-відкашлюючись сказав Джеймс.
-"Та до чого тут ти Джеймсе,а якщо з вами щось трапиться під час перетворень?Ви взагалі про це думали?!,-промовила Меліса стривоженим поглядом поглянувши на Сіріуса.
-"Та що з нами може статись, у нас все під контролем. Ми ж ці...як їх,а.. «Мародери»",-з гордістю відповів Блек.
-"О Мерліне....закрийте йому вже патякалку",-сказав Пітер ховаючи лице в комір мантії.
-"«Мародери»?"Я тобі зараз розкажу, де твоє місце мародере",-встаючи за столу мовила Люпин.
-"Квітонько,все ж добре. Я тут,друзяки теж на місці. Все нормально,не турбуйся. У мене ж хвоста немає, у Джеймса хоч який він там не є олень,але рогів теж немає",-відповів Блек відкусивши шматок карамельного яблука.
-"Та ти знущаєшся,я тобі повторюю,що я не олень",-жуючи печиво сказав Поттер.
-"Да-да,я пам'ятаю,оленчику",-відповів Блек і усміхнувся.
-"Це надовго",-промовила Лілі і повернувшись до Маліси запитала:
"То...він більш ніяких листів не надсилав..?".
-"Ні,він чекає моєї відповіді",-сказала Меліса помішуючи ложкою чай.
-"Про що це ви?",-запитав Римус.
-"Ой,та до Меліси,якийсь шанувальник вчепився. Написав одного листа і зник з поля зору. Знали б ми ще хто ж то за один",-мовила Кейт,Римусу.
-"Ну і як того ж шанувальничка звати?",-запитав Сіріус ледь проковтнувши шматок запіканки.
-"Так ми ж знає.."-почав Джеймс,але Пітер штурхнув його у плече.
-"А це ще за що?!"
-"Та,то якась сніжинка тобі ледь на мозок не впала. Я злякався аби вона його повністю не відморозила",-відповів Пітер і струсив з мантії Джеймса невидиму сніжинку.
-"Його звати Хезер",-промовила Меліса до Сіріуса.
-"Це..той,що Блайд?",-запитав Блек.
-"О,він. Вічно забуваю,як там його",-сказала Кейт і відпила апельсиновий сік.
-"Ти щось за нього чув?",-поцікавилась Меліса.
-"За кого?Хеза?То ще той мастак. Завжди якийсь дивний",-відповів Блек і сів поруч з Джеймсом.
-"Ти помилився.Твоя дружина сидить трішки правіше,але мені приємно,що я твоє сонечко",-півголосом промовив Поттер і відправив цьомчик,на що Кейт засміялась.
-"Спасибі,забув тебе спитати. А між іншим ТВОЯ дружинонька сидить біля Пітера,думаю треба задуматись братику Джеймі",-відповів з посмішкою Сіріус,поправивши своє волосся.
-"Нагадаєш випробувати на тобі якесь закляття,наприклад «закривач патякалки»",-мовив Джеймс і поглянувши прискіпливо на Блека-продовжив снідати.
-"Так що ж не так з Блайдом?",-знову запитала Люпин.
-"Все що тобі треба знати-це тримайся від нього подалі. Дивний-не мається на увазі,безпечний",-відповів Сіріус зробивши ковток гарбузового соку.
-"Що ти хочеш цим сказати?",-промовив Римус неоднозначно поглянувши на друга.
-"Він не той за кого себе видає".
-"О,а ти впевнений у своїх словах?Я маю на увазі чи не мучить,те що лист написали мені?",-мовила дівчина.
-"Меліс,давай не буде..",-почала Лілі,але її перебив Сіріус:
-"Не хай говорить,Руденька,все впорядку".
-"Я вже не та маленька дівчинка за якою треба постійно наглядати і це стосується виключно вас Сіріусе Блеку!",-відповіла сіроока.
-"Ти не маленька,так,але ти Меліса і цим все сказано. Май на увазі,що я не Римус-шоколадки всім роздавати не буду",-сказав Блек поправивши рукав сорочки.
-"Та що з тобою в ім'я Мерліна! Якщо тебе хоч трохи цікавить моя думка,так от знай,я йому напишу того листа хай що там!",-відповіла Люпин і взявши свою сумку попрямувала до виходу.
-"Говорити з дівчатами то не твоє",-мовив Джеймс відкушуючи яблуко.
-"Ну так,можна подумати що твоє. Я з нею здурію,чому так важко хоч раз послухати!",-роздратовано сказав Сіріус.
-"Ніби ти слухати вмієш. Зараз знову образитесь одне на одного на сто років,а потім ходи всім Гоґвортсом і мири вас",-відповів Пітер.
-"В будь-якому випадку,якщо ти надумаєш з нею поговорити вона буде в галереї біля підвалин Годинникової вежі.Всеодно Меліса на першу дисципліну не з'явиться",-промовила Лілі і попросила Кейт подати тоста з вишневим джемом.
-"Як часто вона туди тікає?",-поглянувши на Еванс запитав Римус.
-"Ой,та ледь не щодня. Завжди шукає відмазку,ніби вона в бібліотеку чи в совітню заскочить,а насправді зависає в галереї.",-відповіла Лілі.
-"Пам'ятаю,як вона з вінком ромашок на голові прийшла. Ми в неї запитуємо,що за акція така була у совітні,на що вона швидко зняла його з голови,сказавши,що то були якісь невдалі чари",-додала Кейт.
-"Ми знаємо де вона і що з нею,але не хочемо тиснути. Вона хоче простору,а ми цього забрати у неї не можемо...",-мовила Лілі зробивши ковток соку.
-"А про те,що вона втікає на Квідичне поле вони знали?",-промайнуло в голові у Сіріуса.
-"Це звісно все супер і мені до вподоби їсти та слухати вас,але через декілька хвилин дисципліна з Провіщення",-сказав Джеймс встаючи зі столу.
-"Так швидко?Хіба перша не з Астрономії?",-запитав Римус.
-"Вона ніби друга чи третя,Мохнатику ти йдеш?",-мовив Джеймс.
-"У мене є справи, я хутко",-поспіхом відповів Сіріус і побіг до виходу з Великої Зали.
-"Можеш не чекати,його теж не буде на першій дисципліні",-сказала Лілі підійшовши до Джеймса.
-"Як думаєте наскільки його вистачить?",-запитав Пітер поправляючи мантію.
-"Аби дурниць не накоїв",-відповів Римус і слідом почувся дзвін з Годинникової вежі.
-"Ми спізнюємось!",-вигукнула Кейт і студенти похапцем взявши сумки, побігли до кабінету Провіщення.
~~~~~
Дівчина сиділа на підвіконні Астрономічної вежі охопивши свої ноги кільцем з рук,притиснувши їх до грудей та спостерігаючи,як бешкетувала погода. Вона любила коли хаотичність в природі була схожа на її невпорядковані думки.Любила хмари повні снігу та прохолодний вітерець, щоразу дивлячись як із білого, наче ковдра, неба, падають тисячі кришталевих сніжинок. Сидіти тут було дивно для неї,лише слизеринці любили прогулятися до вежі: це було чудовим місцем для з'ясування стосунків між суперниками - тихе, що не привертало до себе уваги. Але мабуть після одного кошмару вона стала приходити сюди щоночі, коли не могла заснути, коли їй снилося божевілля і вона боялася перебувати в закритій, обмеженій у просторі кімнаті. На неї тиснули стіни, картини в коридорах проводжали дивним зневажливим поглядом, а тепло камінного вогню більше не гріло.
Після совітні, це була тиха вежа, де можна було не тільки поринути в свої думки, а й вдихнути аромат північного пасату. Види на чудові грудневі пейзажі, що відкривалися з нового місця, затьмарювали голову грифіндорки,що вдивлялась в зимові простори.
... Сіріус нервово підіймався по сходах, уже відчуваючи подих холодного вітру,щомиті ступаючи на наступну сходинку з думкою про те,що він не знайде її і тут. Але піднявшись на верхній майданчик,він побачив постать, що сидить на підвіконні.
Тихим кроком Блек підходив до краю вежі, обнесеного металевою огорожею. Вітер ставав холоднішим, північним.
-"Мелісо?-ледь чутним голосом запитав юнак акуратно торкнувшись рукою її плеча.Дівчина обернулася і він побачив погляд туманних очей. Вітер грався з її волоссям приводячи його в безлад,на лиці від холоду з'являвся рум'янець,але закутавшись в мантію вона продовжувала сидіти на підвіконні. Сіріус, боячись зробити найменшу помилку, вирішив діяти обережно.
-"Таки знайшов...",-ледь усміхнувшись мовив Блек.
-А тобі не все одно?",-мовила дівчина поглянувши в даль.
-"Було б мені всеодно,я тут не був би",-відповів Сіріус.
-"Ця твоя грифіндорська відданість"
-"Тільки не кажи,що ти її розлюбила"
-"Якщо взагалі любила",-промовила Меліса ледь усміхнувшись.
-"Таки любила",-повторив Сіріус засміявшись.
-"Чого тобі дурнику?"
-"Я хотів поговорити з тобою. Розумію,що не маю тиснути на тебе,але я хвилююсь. Ти ж моя маленька сестричка,як я маю забути той день,коли ти вчилась тримати мітлу на задньому дворі Поттерів?",-з усмішкою на лиці запитав Сіріус.
-"Цю історію мабуть вся школа чула мільйон разів"
-"А ти почула мільйон і один"
-"Якщо серйозно,то...чому ти це робиш?"
-"Роблю що?"
-"Всіляко намагаєшся мене захистити,-продовжувала Меліса,-бідолашний Римус так мене не контролює,ти постійно піклуєшся про мене,робиш усілякі дурниці. Чому?".
-"Я не можу сказати,не зараз"-подумав Сіріус і мовив:
-"Ми ж друзі з дитинства.Я завжди знайду час для тебе, бо ти моя маленька сестричка",-відповів Блек.
На обличчі Меліси промайнула усмішка:
-Спасибі тобі...
«...Мені справді хотілось кричати,бо те що читалось у нього на губах було зовсім не "друзі" і він прекрасно знав. Ми ховали свою істинність,ми ховали свою щирість,ми ховали одне від одного себе...»
-"Як думаєш чи все прекрасне,залишатиметься прекрасним?Чи залишатиметься світ таким,який він є зараз:світлим і водночас холодним?",-запитала Меліса дивлячись десь за горизонт засніжених дерев.
Сіріус пожав плечима:
-"Мабуть світ,як і люди,з плином часу-змінюється. Та це не значить,що ми повинні лише спостерігати,в такі моменти слід брати лише світле".
-"Знаєш,ти правий,треба брати лише світле",-сказала дівчина перегнувшись через металеві перила,де через кілька секунд вона стояла на краю майданчика Астрономічної вежі.
-"Люпин,ти що здуріла,повернись назад!"
Меліса повернула голову в його бік. Вітер розкидав її волосся,блукаючи серед пасм дівчини. Навіть зараз, неймовірно бліда і з почервонілими від холоду чи від вітру щік, Меліса була гарна.
-"Знаєш чому я завжди одна?"
Сіріус мовчав,продовжуючи дивитись на дівчину.
-"Бо я не боюсь,що мене хтось обов'язково доповнить,доповнить собою. Ти завжди знаєш де мене знайти,тому знайдеш і зараз",-відповіла сіроока і ступивши крок назад впала з башти.
-"Мелісо!",-крикнув Блек ледь не зірвавши голос і кинувся до перил де секунду тому стояла дівчина...