Хлопчики не плачуть

5

Техьон підкидає Квоні на руках, акуратно ловлячи малюка, що сміється. Кім цілує його пухкі щічки та починає усміхатися, поглядаючи на Чиміна, який вже декілька хвилин не може відкрити пачку чипсів. Техьон уже підколов його, що все через малесенькі пальці Пака, а той кинув у нього подушку.

– Він може впісятися, – каже Чимін, і Те саджає малюка в центр кімнати, до іграшок. Проходить до дивану, де сидить Пак, і падає поруч.

– Я втомився, – із зітханням мученика, каже Те.

– Від нас? – вигинає брову Чимін. – Ось і вся твоя любов.

– Ні. Від життя я втомився...

– Так я тобі зараз дам в пику, і ти одразу передумаєш.

– Хьоне, – починає сміятися хлопець. – Мені цього досить.

– Чув я. Твоя мама подзвонила моїй. Ну, може вже назвеш імена цих виродків? – Чимін, нарешті, впорався з пачкою. – Один дзвінок – вони трупи.

– Не вдавай із себе мафію, хьоне, – усміхається Кім.

– Моє діло – запропонувати.

– І все одно дякую. Сам впораюсь.

– Хріново ти справляєшся, хочу тобі сказати.

Техьон підіймається, накидаючи на себе куртку. Цілує малюка і проходить до виходу. Чимін йде за ним, беручи ключі від машини зі столика. Хлопці виходять на вулицю і сідають в машину.

– Ще рано, каже Пак. – Упевнений, що хочеш додому?

– Ні. Хочу в клуб.

***

Чимін не питає у Техьона, чому йому сюди закортіло. Просто залишає його, щойно вони заходять. Пак обіцяє собі всього один разочок станцювати й поїхати до сина, але щось йде не так. Чимін сподівається на нову няньку. Техьон одразу ж йде до барної стійки, але Сеюна там не помічає. Варто було подзвонити. Він що, дарма взяв номер?

Кім відчуває легкий поштовх зі спини та повертається. Сеюн із посмішкою дивиться на нього, хоча й має вигляд якийсь втомлений і скуйовджений.

– Я шукав тебе. Ти сьогодні не працюєш?

– Ні. Прийшов відпочити. Нащо я тобі? – звужує очі старший.

– Ну... – він гадки не має, що відповісти. – Може, прогуляємося?

– Комусь завтра в школу.