Хлопчики не плачуть

18

− Поговоримо? – спитав Гук.

У відповідь неочікувана усмішка від Техьона. Кім зняв окуляри, закріпивши їх на сорочці, і скоротив відстань між ними.

− Із задоволенням, – майже в губи.

Хлопці зайшли в будівлю, де співробітники із зацікавленням почали спостерігати за парою. Вони разом увійшли в ліфт, але там розбіглись у різні боки, не відводячи один від одного погляду. В кабінеті Техьона Чонгук сів на стілець, за широкий стіл Кіма, та глибоко видихнув, ніби налаштовуючись. Техьон же розслаблено сидів у кріслі, зчепивши пальці в замок на стегнах. Йому було справді цікаво, що скаже Чон. Тільки зараз Кім зрозумів, що той час, який він сумував за ним, був вартий того. Навіть побачити Гука на секунду – варто було.

− Пробач, – говорить солдат.

− Це все? – Техьон не сіпається, виражаючи повну байдужість.

− Ні. Я завинив і знаю, що ти мене ненавидиш.

− Я тебе ненавиджу ще зі школи. Пам'ятаєш? – хлопець нахилився через стіл, зазираючи Чонгукові в очі. – Ти, до речі, теж мене ненавидиш.

− Техьоне, слухай, я помилився, – Чонгук раптом здався таким маленьким та беззахисним, що Техьону захотілося обійняти його та сховати від всього світу.

− Я сказав, що зроблю для тебе все, а ти злиняв, – нервово усміхається Те. – Знаєш, я голову зламав, поки шукав причину. Я її знайшов, – Чонгук із запитанням подивився на нього. – Ти псих. Завжди робиш і говориш, що хочеш. Ти мене любив, я знаю, – підіймається на ноги Кім. – Тепер я розумію, де ти був, – оглядає Гука, – і я радий, що ти закінчив школу, сходив в армію. Це все чудово, проте є одне «але».

− Яке?

− Я не очікував побачити тебе. Навіщо ти повернувся? – Техьон обходить стіл, зупиняючись навпроти Чонгука.

− До тебе, – одразу відповідає.

− І часто ти збираєшся від мене тікати? – усміхається Кім.

− Я не збираюся тебе більше залишати, Техьоне, – теж встає. – Я завжди боявся цих почуттів. Думав, що причина у твоєму хворому браті. Думав, що його любов якось впливала на мене. Я ж його в тобі бачив. Чорт, – запускає пальці у волосся, – я бачив монстра в тобі, розумієш? – Техьон втратив свій спокій. – Ти ніколи не був схожий на те чудовисько. Ти – це ти. Найкраще, що могло бути у моєму житті. Я все просрав, усе! – хлопець починає нервово ходити по кабінету під уважним поглядом Техьона. – Чому я пішов? У моїй голові постійно йшла війна, і я не знав, на кого робити ставки. Усе так складно, та виглядає безглуздо. Я весь такий загублений у житті, а ти зійшов з обкладинки форбс. Але все так, як і має бути. Правда в тому, що я тебе не вартий.

Техьон мовчить декілька хвилин, ніби замислюється про щось своє, але продовжує дивитися у вічі Чонгука, не рухаючись з місця.

− Ти взагалі придурок? – видає Кім з не приховуваним здивуванням. – Я тебе не впізнаю.

− Що?

Кім раптом починає сміятися.

– Ти серйозно? – підходить до нього Гук, і Те помічає, як блищать його очі. – Будеш ржати? Тобі що, зовсім на мене начхати? Ні, я розумію, що зробив найтупішу хрінь на планеті, але...

– Я закохався у хлопця, – заспокоюється Техьон, – у якого в очах була ненависть до мене. І я любив цю ненависть, тому що це теж почуття. У школі було простіше. Ти мене бив – я ридав у ванній. І так цілий рік. Зараз же все крутиться навколо твого вчинку, і прощення тобі немає, Чон Чонгуку. Ти маєш рацію – я не був чудовиськом. Ним був ти.

Чон відступає, відчуваючи тремтіння в усьому тілі та легке запаморочення. Техьон знову витримує паузу, ніби даючи Гуку зібратися, та продовжує.

− Тому я даю тобі тисячний шанс виправити все.

Чон розгублено дивиться на Кіма, шукаючи в його словах якийсь підступ, брехню, та будь-що. Але це була правда, і Чонгук зрозумів, чого прагнув Техьон. Гук протер червоні очі подушечками пальців, аби не дати сльозам зірватися. Те хотів побачити, що відчував Чонгук. Слова йому би не потрібні.

− Робота в охороні – твоє покликання, – усміхається Кім. – Виходиш завтра. І врахуй, ти повинен дуже добре мене охороняти.

− Це жарт? – тихо питає Чонгук.

− Ну, якщо я схожий на клоуна, тоді так. До речі, – Техьон дістає з кишені штанів ключі від квартири та кидає їх хлопцю. – Можеш відпочити з дороги. Мій водій відвезе тебе до мене.

− Техьоне, я просто...

− Просто кінчений ідіот, який заважає мені працювати. Їдь, поки я не відправив тебе в гарячу точку. А я можу. Форма вже при тобі, – усміхнувся Кім.

Чонгук швидко поцілував його в губи та зник із кабінету, а сам Те підійшов до вікна за декілька хвилин, спостерігаючи, як Гук закидає велику сумку в багажник майбаха та говорить з водієм на ламаній китайській. Техьон, не витримав, розсміявся та набрав водія, поки Чонгук не посивів.

Кім не буде сварити себе за те, що дав Гуку шанс. І він чомусь певен у тому, що Чон більш не зникне, а якщо й спробує, то йому це навряд чи вдасться. Техьон стирає зі щік доріжки сліз, згадуючи, що хлопчики не плачуть.

Кінець.