Хлопчики не плачуть

7

Техьон біжить відчиняти задні двері та намагається зрозуміти, що сталося з Гуком. Кім не певен, що той розкаже, але все ж спробувати варто. Чонгук заходить у дім, по пам'яті йдучи в кімнату Те. Той слідує за ним і зачиняє двері.

− Що сталося? – Техьон робить крок до хлопця, який сів на край ліжка.

− Дай аптечку. Не стій, як лох, – злиться брюнет, знімаючи із себе шкіряну куртку, а після й футболку.

Техьон вже бачив це тіло, тепер йому хочеться доторкнутися. До всіх цих шрамиків, до Чонгука. Той починає ковтати знеболювальне і мазати рани, шиплячи від болю. Те ж стовбичить, розмірковуючи: одягнутися йому чи допомогти Чону.

− Клятий Джун, – підіймаючись, каже Гук.

До Кіма доходить, але не одразу. Ну, це було очікувано. Намджун просто так це не залишить. Сьогодні не пощастило Чонгуку, завтра – йому.

− Прикрийся хоча б, гидко дивитися, – кривиться Чон, розглядаючи відкриті ділянки шкіри на тілі Кіма.

Той біжить до шафи, дістаючи велику футболку, і занурюється в неї. Гидко йому, думає хлопець. А не гидко було губи облизувати? Торкатися?

− Якщо гидко, – повертається до нього Кім, – то нічого приходити до мене й зализувати рани.

Чонгук повільно підходить до нього, майже впритул, але Те зупиняє його, поклавши руки на груди. Раніше він думав, що таке можливо тільки в його брудних снах. Зараз же напівголий Гук стоїть навпроти й щось йому не гидко.

Техьон спостерігає за потічком крові, що сочиться з кутка губ хлопця, і до болю хоче витерти його, але стримується з останніх сил.

− Я знаю, чому ти мене ненавидиш, – каже Те.

− Здивуй мене.

− Через Рея. Не знаю, що у вас там було, але досить.

− Серйозно? – Чон не виглядає злим. Здається, розмова пішла у правильний бік. – А ти знаєш, чому я його ненавиджу? Ні, по очах бачу. Ти б вже весь мозок мені виніс.

− І все одно. Що там не було б, припини. Я не можу більше так жити.

«Припини. Мені боляче. Я не можу більше так жити» – відгомін у голові Чонгука.

− Мені залишилося вчитися зовсім небагато. І єдине, що я буду пам'ятати зі шкільного життя – твої побиття, – продовжує Кім. – Я не хочу бут грушею для тебе. Це ненормально. Ти вже дорослий мужик, прошу, зупинись.