Хлопчики не плачуть

6

Холодно. З кватирки нестерпно дме, але Те і не думає зачинити вікно. Так легше. Ми не думаємо про погане, коли замерзаємо. Шукаємо, де зігрітися, і жахливі думки не відвідують голову. Техьон вирішує відвернути увагу. Сьогодні він прибрав у своїй кімнаті, передивився половину улюбленого серіалу та порахував усі свої шрами. Сімдесят три. Хлопець крутнувся на комп'ютерному стільці, розкидаючи руки в різні боки. Треба відпочити від домашки.

– Синку? – в кімнаті з'явилась мама. – Йдемо вечеряти.

– Зараз.

Кім піднявся зі стільця, вирішивши зачинити вікно, і вийшов коридор, прямо на кухню. За столиком сиділи батько й матір. Техьон сів поруч із ними, взяв у руки ложку.

– Я хотів спитати вас про дещо, – сказав Те, розглядаючи суп.

– Що таке? – мама схвильовано подивилася на нього.

– Ви знаєте Чонгука?

На кухні повисла тиша.

– Значить, знаєте, – вирішив Те. – А чи знали ви його до того випадку?

Знову тиша. Їм варто було б відповісти, щоб Техьон ні в чому їх не підозрював, але вони вирішують промовчати.

– Я хочу знати правду, – він підняв голову, дивлячись на батьків. – Будь ласка.

– Чонгук був другом твого брата, – нарешті, сказав батько.

Техьон впустив ложку на підлогу, а після раптово піднявся зі стільця, витріщаючись на рідних. Він хоче вірити, що йому просто почулося.

– Друг Рея? Це жарт?

– Вони були однокласниками, – відповіла мама.

Техьон намагається зібрати думки докупи, але виходить вкрай погано. Хлопець мовчки й швидко покидає кухню. Забігає у кімнату, намагаючись знайти бісів телефон. Мобільний лежить на ліжку, де Кім його і залишив. Хлопець судомно набирає номер Чиміна, вдається тільки з третього разу.

– Привіт, – каже Пак.

– Чому ти не сказав, що вчився з Чонгуком в одному класі?

– Що?

– Хьоне, чому не сказав мені?

– Це він тобі сказав? Так, і що ще ти знаєш?

– Ще? Чимін, що відбувається?

– Гаразд, заспокойся. Так, ми були в одному класі.