Хлопчики не плачуть

10

Музика голосно грала на весь будинок. Техьон пританцьовував у ванній, фарбуючи світле волосся в темний. У його очах іскрився азарт, а на губах розцвіла усмішка. Хлопець пішов до кімнати перемикнути пісню і помітив там знайоме обличчя. Чиміна він згадав з горем навпіл. Пак лежав на ліжку, пританцьовуючи ногою. Кім зробив музику тихіше.

− Що ти тут робиш? – спитав Те, підходячи до ліжка.

− Скучив, – Пак підіймається на ліктях. – Як себе почуваєш?

− Жити буду, – усміхнувся. – Даси свою тачку?

− У тебе немає прав, – відзначає Чимін.

− І що?

− Останні мізки загубилися. Справді вважаєш, що я дам тобі мою крихітку?

− Мені треба у школі документи забрати.

− Переводишся? – Техьон киває.

− Не знаю, що за лайно в мене там було, але батьки так вирішили.

− Цікаво, – дивно сміється Пак. – Гаразд, для такого випадку дам, – кидає йому ключі, які той ловить у повітрі.

Чимін їде на таксі, а Техьон повертається у ванну, змиваючи фарбу.

Він не був здивований, коли мама заявила, що йому треба йти в іншу школу, хоча залишилось вчитися, як кіт наплакав. Техьон не пам'ятає, що там було. Але за реакцією мами можна було зрозуміти, що нічого доброго. Кім досі не знає, що з ним трапилося, хоча мама й говорила, що його побили; не знає, звідки всі ці шрами на його тілі, але відчуває, що забув щось дуже важливе.

Сушить волосся феном, підспівуючи музиці, яку ледь чутно, і танцює. Він має свіжий вигляд, хоч і виписався з лікарні тільки кілька тижнів тому. Йде в кімнату, трохи підфарбовується. Він взагалі робив це раніше? Не впевнений, але слід було підкреслити виразні очі. Хлопець надягає яскраву сорочку та чорні джинси. Ігнорує повідомлення від Сеюна. Шукає черевики. Вони чимось схожі на чонгукові, але Кім цього не пам'ятає.

Техьон бере ключі від машини зі столу й виходить із кімнати. Кидає пару слів мамі та залишає дім.

***

Біля школи на перерві тусуються діти. Кім гальмує коло воріт, піднімає дверцята вверх і виходить. Ці погляди. Він приймає їх, наче так і повинно бути. Хлопець прямує до будівлі, проходячи повз знайомі-незнайомі обличчя. Всередині людей ще більше, ніж на вулиці. Техьон чує щось ніби: «Це він? Не може бути. Що з ним сталося?» Життя.