Хлопчики не плачуть

11

Міцний алкоголь затуманює розум, розтікаючись по венах. Руки підіймаються догори, купаючись у промінні яскравих софітів. Так легко все й добре. Було б так завжди – без здогадок, виправдань. Техьон усміхається, коли дивиться на Сеюна, який працює за барною стійкою. Брюнет розливає напої і йому взагалі не до Те. Хлопець протискується крізь натовп, іде до туалету. Позбавляється зайвого, як раптом всередину заходить знайоме обличчя.

− Знову ти, – кривиться Кім.

− Ботане, що з тобою? – Юнгі підходить до нього, зазираючи в очі, намагаючись знайти там пояснення дивної поведінки, але все марно.

− Досить мене називати ботаном, додіку, – застібає ширинку та прямує до виходу.

− Ей, я чув, ти пам'ять втратив. Це що, правда?

− Не твоя справа.

Техьон переконаний, що цей білявий бед бой знає його, але про щось розпитувати його не хочеться. Кім виходить в зал, чекає Сеюна декілька хвилин і йде з ним додому. Те щиро сподівається, що той не стане домагатися його.

***

На сходах темно. Хлопці тримаються за руки, поки Сеюн шукає ключі від квартири у кишені. Техьон тяжко зітхає, тому що вже хоче вирубатися. Він втомився та планує проспати всі вихідні. Чутно кроки. Ледь помітний звук ланцюжків, що дзвенять одне об одного. Те починає прислуховуватися, а Сеюн, нарешті, вставляє ключ у замкову шпарину. Тьмяне світло видніється на сходах вище. Брюнет спускається, освітлюючи телефоном під'їзд.

− Ти йдеш? – старший тягне Кіма за собою у квартиру.

− Так, зараз, – відповів тихо, на від'їбись.

Чонгук зупиняється навпроти Техьона, вимикаючи ліхтарик на телефоні. Світло з коридору освітлює мінімум простору. Гук з ніг до голови роздивляється Те зблизька, а той через випитий алкоголь нічого не бачить.

− Я ж казав, що ви трахаєтесь, – сказав Чонгук з якоюсь посмішкою. – Совість не мучить, суко?

− Що? – пробуджується Техьон, роблячи крок назустріч Чону.

− Пам'ять втратив? Я радий! – кричить на весь під'їзд. – Але це тебе від мене не врятує. Як був чмошником, так і залишився ним, – крок від Чонгука.

Техьон пригадує, як малював його. Хто це?

− Чого завмер? Згадав мене?