Хлопчики не плачуть

17

Це було важко... Усвідомити й до кінця зрозуміти, що тебе кидає найпотрібніша тобі людина. Чонгук зник вночі два роки тому, і це зовсім не означає, що Техьон повинен пам'ятати цього кучерявого хлопця зі школи. Але він пам'ятає. Кім так сподівався ще хоч раз побачити Гука, поговорити, разом відсвяткувати закінчення школи та вступити до універу. Тільки всі надії обернулися крахом, тому що з тієї ночі про Чона нічого не було чути, але Те знав, що той ходить на перездачі, щоб не бути разом з Кімом, коли вони пишуть екзамен. Чонгук очевидно не хотів його бачити.

На випускному, коли всі розважалися та випивали, Те сидів вдома, обіймаючи подушку. Поруч були Хосок із Сурін та Джин. Ті, хто не залишили. Ті, хто хотіли вбити, але стали дорожчими за все на світі. Юнгі ж як пішов із Паком, так його й не впізнати. Рідко дзвонить, відмахуючись від запропонованих зустрічей, але на нього начхати. Техьону так точно. Може, Кім і ображений на Чиміна, але він впевнено починає збирати манатки у валізу, бо зараз йому це треба.

У Китаї він починає офіційно працювати на Намджуна та вступає до університету. За декілька років Техьон стає не останньою людиною в чужій країні, отримуючи статус та гроші. Хлопець крутиться в такому вирі, деколи забуваючи про сон, але він знає, чого хоче, і робить це. Безглуздо було колись вважати, що почуття важливіші за таке життя і статки. Техьону і без стосунків нормально. А може, варто було дати шанс Сеюну? Він постійно крутився біля офісу Намджуна. Це змушує нервувати, але не заважає. Те вирішує розібратися з ним потім.

Техьон відчував до Чона неймовірно велике та воістину прекрасне почуття, без якого людина не живе, а просто існує – це кохання. Він для Те все і навіть більше. Гук той, заради кого Кім почав жити та дихати.

Техьон хотів би йому багато чого сказати. Ще більше залишити несказаним. Те, що можна тільки відчути, те, що не змалює словами навіть найкращий письменник. Відчути дотик губ, дотик шовковистої шкіри, почуття, що пронизує душу та залишає глибокий слід солодких спогадів, передчуття прекрасних відчуттів та тривожного серцебиття.

Те його дуже не вистачає... Пересохлими губами він шепоче Чонгукове ім'я, і на очі навертаються сльози від усвідомлення неможливого дива, від безглуздості та безнадійності. Нічого вже не виправиш. Кім відчуває тільки самотність, якої, можливо, й немає, але Гук не показує нічого іншого.