Endrils. Saga. Dusk.

You will surely die!

Я ніколи особливо не замислювався над тим, як доведеться померти, хоча протягом кількох останніх років підстав було аж забагато. Хай там як, я ніколи б не уявив смерть саме такою.

Майже не дихаючи, я вдивлявся крізь довгу залу в темні очі мисливця, а він приязно поглядав на мене.

Померти, щоб міг жити інший, той, кого кохаєш, - не найгірший спосіб попрощатися з життям. Благородний навіть. Це чогось варте.

Я усвідомлював, що якби не поїхав до Форкса, то зараз не дивився б у вічі смерті. Та страх не міг змусити мене пошкодувати про ухвалені рішення. Коли життя дає шанс здійснити мрію, що перевершує всі сподівання, нерозумно сумувати, коли мрія добігає кінця.

Мисливець дружньо посміхнувся і повагом рушив до мене, щоб принести смерть.

* * *

Цигарка дотліла до фільтра - Ніл Джостен не зробив жодної затяжки. Він потребував не нікотину, а їдкого диму, який нагадував про матір. Якщо вдихати повільно, майже відчуваєш запах бензину та гарі. Суміш викликала огиду та задоволення одночасно; по хребту пробігло тремтіння. Болюча хвиля докотилася до кінчиків пальців і зіштовхнула вниз грудочку попелу. Він упав під ноги Нілу, на дорогу, і зник, підхоплений вітром.

Ніл подивився на небо, воно було спокійним, на ньому були неймовірно, чарівні зірки. Він би хотів бути однією з тих зірок. Не боятися, ні про що не думати і світити так яскраво, як тільки можна. Він - не вперше - запитав: чи дивиться на нього зверху мати? Хоч би ні. Вона б на ньому місця живого не залишила, якби побачила, як він тут кисне і мучить.

Над Феніксом височіло нічне, безхмарне небо. Шум оточуючих вивів його із задуму. Ніл підтягнув спортивну сумку ближче і обернувся, попрямувавши до аеропорту. Він прямував на півострові Олімпік, що на північному заході штату Вашингтон, у полоні майже постійних темних хмар розташувалося невелике містечко Форкс. Містечко, де всупереч будь-якій логіці небо плаче частіше, ніж деінде в Сполучених Штатах.

Останні сім років він провів у бігах, нанизуючи одну брехню на іншу, плутаючи сліди. Від справжнього імені його відділяло двадцять два фальшивих, і він знав, що трапиться, якщо хтось все ж таки відстежить його. В'язниця не затримає батька надовго, і у матчі-реванші Нілу просто не вижити. Тому він і їде у це загублене місто.