Endrils. Saga. Dusk.

the Waimak family

Додому ми повернулись пізно, якщо Ендрю фізично не втомився, то я втомився настільки сильно, що як тільки моя голова торкнулась блаженної холодної подушки, я одразу ж захотів спати. Ендрю ходив на фоні, це заставило моє тіло розслабитись ще більше.

— Я попереджу своїх, що приведу тебе.

Я щось промичав і зарився обличчям в подушку. Можливо це моя сонна уява, або ж Ендрю справді засміявся. Я схиляюсь до того, що це моя бурна так ще й в додачу сонна уява. Я знову закрив очі, здавалося, що зараз відкрию і все повториться, але ранок підійшов занадто швидко для мене. Я втомлено розплющив очі, які все ще хотіли зліпитись і поринути в солодкі барви сну. Я покрутив сонно головою, аби найти Ендрю, але того ніде не було. Я не зразу збагнув, що він вчора мені говорив. Я підвівся і поплентався до ванної кімнати, швидко вмився прохолодною водою, аби проснутися цілком.

Стоявши перед дзеркалом в кімнаті, до мене почало доходити, що зараз я прямую до сім'ї Ендрю.

— Я їм сподобаюсь? — скептично запитав своє відображення в дзеркалі, ці голубі очі все ще дививлись в саму душу і чомусь від цього ставало занадто паршиво.

— Ти їм сподобаєшся, — різкий голос Ендрю вивів мене із заціпеніння.

— Ти злякав мене, — проговорив я все ще дивлячись у дзеркало, але цього разу мій погляд направлений не на свої ж очі, а на постать Ендрю, який височів біля вікна.

— Ти готовий?

— Якщо ти хочеш, аби я пішов з рушником на поясі, то так - я готовий, — скептично відповів я.

Ендрю закотив очі і помахав перед собою пакетом з кафе у центрі міста.

— Це ти мені купив?

— Ні, вирішив потравити себе, — знову закотив очі.

— Дякую, — весело проговорив я, одягаючи на себе чорну широку кофту і нові джинси, які купила Елісон та впихнула мені в обличчя. Зараз я вдячний їй усією своєю душею. Останній штрих — косуха Міньярда, і я готовий.

— Я нервую, — прямо сказав я Ендрю.

— Вони справді хочуть познайомитись з тобою.

— Це не може мене заспокоїти.

Ендрю хмикнув і підійшов до мене блище, ледь торкнувся мого обличчя, все ще невпевнено, ніби я б його відштовхнув. Я ж ще блище пригорнувся до його руки і прикрив очі.