Endrils. Saga. Dusk.

Scary stories

Сидячи в кімнаті та намагаючись не думати про «клятого-Ендрю-Міньярда», я почув якісь звуки. Я тихо піднявся з тепло крісла, на якому розплестався, уважно дослухався до звуків за вікном. І знову, нічого, і знову параноя.

Я виглянув у вікно, знову зустрічаючи ліс. Він був таким заворожуючим, складалось відчуття, що якщо ти туди зайдеш, то більше вже не вийдеш.

Не можна сказати, що я палко бажав настання п'ятниці; і зрештою вона більше ніж виправдала мої не-очікування. Не варто й казати, що кожен учень вважав справою честі висловитися з приводу моєї непритомності. Кейтлін, здається, взагалі витягнула з цього випадку все, що змогла. На щастя, Нокс не базікав зайвого, ніхто наче не підозрював про участь Ендрю. Звичайно, Кейтлін засипала мене запитаннями щодо подій у кафетерії.

- Що хотів учора Ендрю Міньярд? - поцікавилася вона на тригонометрії.

- Не знаю, - відповів одно складно, я.

- Вчора ти сидів біля нього! - гнівно прошепотіла Кейтлін.

- Невже? - я видав байдужість.

- Знаєш, ніколи не бачила, щоб він сидів за ланчем із кимось, крім родичів. Це було дивно.

- Дивно, - погодився. Спіймавши мій не зацікавлений погляд, Кейтлін розчарувалася і роздратовано війнула рудими кучерями. Ще б пак, вона сподівалася почути щось, з чого потім зліпить історію, яку всім розповідатиме.

Найгіршим у п'ятницю виявилося те, що хоча я знав - Ендрю не прийде до школи, все одно сподівався на диво. Заходячи до кафетерію із Елісон та Джеремі, я не втримався і поглянув на його стіл. Ерік, Нікі і Аарон розмовляли, їхні голови майже торкалися одна одної. Мене огорнув відчай, коли я усвідомив, що мине хтозна-стільки часу, перш ніж я знову побачу Ендрю. Якщо побачу.

За нашим столом, усіх, переповнювали плани на наступний день. Джеремі - ходяче уособлення жвавості - покладав великі надії на місцевого метеоролога, котрий обіцяв сонячну суботу. От уже дійсно: поки не побачу на власні очі - не повірю. Принаймні сьогодні потеплішало - надворі п'ятнадцять градусів. Можливо, подорож до океану виявиться не зовсім жалюгідною.

Під час ланчу я перехопив пару недружніх поглядів дівчини, в якої навіть імені не пам'ятаю, причини яких я не розумів, доки ми всі разом не попрямували до виходу. Я йшов відразу за нею, менш ніж за крок від гладенького, штучно-білого волосся, про що вона не здогадувалася.