Endrils. Saga. Dusk.

offered

Сон наповнювала темрява; здавалося, єдиним джерелом тьмяного світла була шкіра Ендрю. Я не бачив його обличчя, лише спину — він кудись ішов, залишаючи мене самого в пітьмі. Як би швидко я не біг, мені не вдавалося наздогнати його; хай хоч як голосно я кликав, він не обертався. Розтривожений, прокинувся я посеред ночі й вже не міг заснути. Відтоді він майже щоночі з’являвся у моїх снах, але завжди десь далеко, десь поза зоною досяжності.

Наступний місяць після аварії виявився нелегким, напруженим і, перш за все, бентежним.

Я завжди засинав, де би я не був. На дивані в залі. За столом. На килиму. В кріслі. Завжди, просто завжди прокидався в ліжку. Елісон сказала, що я лунатик і що це добре. Я не вважаю це добрим, навіть якщо я висипаюсь. Але це не можливо, я ніколи не лунатив, мама мене б вбила. Тут щось інше. 

Вже пройшов місяць, а я ще досі  залишався у центрі уваги всієї школи. Джеремі Нокс просить вибачення, кожен раз як бачить мене. Якби я його не переконував, що зі мною все добре, але він дальше хвостиком за мною ходить і просить вибачення.

Весь місяць мене непокоять думки про Ендрю Міньярда. Чому ніхто не зауважив, що він стояв далеко від пікапа, перш ніж раптово, неймовірним чином урятувати мені життя? Яка прикрість! Я зрозумів: нікого, крім мене, не обходить, де перебуває і що робить Ендрю Міньярд, ніхто не спостерігає за ним, як я.

Він продовжує дивитись на мене у столовій, я не міг прочитати його погляд. Завжди коли я запитував Ендрю, про цю ситуацію, він завжди тікав від відповіді. Так саме тікав. Тоді він просто мене ігнорує і тікає. Єдиний контакт це столова. Він прожигає в мені дирку.  Єдине пояснення такої поведінки, що спадало мені на думку, — він шкодує про те, що не дав мені загинути під колесами фургона Джеремі.

Сет Гордон повідомив мене ще про одну подію, що бовваніла попереду. Сам Сет Гордон, це шось новеньке. Він зателефонував, на куплений Елісон телефон, в перший вівторок березня, щоб впевнитись, що мене не  запросила Елісон,  на весняний учнівський бал, що відбудеться за два тижні.

— Ти точно не збираєшся прийняти запрошення? — запитав він, коли я сказав, що мені абсолютно байдуже.

— Ні, Сет, я туди не піду, — запевнив я його. Тільки ще якось балу не бракувало.

— Буде дуже не весело. Не йди туди.