Нора Сакавіч «Свита короля»

Розділ 1

Провчившись цілий семестр в університеті Пальметто і тижнями тренуючись на найбільшому в Сполучених Штатах стадіоні ексі, Ніл, як і раніше, не міг стримати захоплення побачивши Лисячу нору. Просто подих перехоплювало. Він розкинувся на підлозі, прямо на розділовій лінії. Лежав, вбираючи атмосферу цього місця. Рахував рівні ряди сидінь, що чергувалися то білим, то помаранчевим, допоки в очах не почало майоріти, а самі трибуни — розпливатися, перетворюючись на нерозбірливе місиво. Потім він окинув допитливим поглядом свіжі банери, присвячені Весняному чемпіонату і розвішані по периметру стадіону. По одному на кожного з Лисів, виключаючи нині покійного Сета Гордона. Їх повісили зовсім недавно, під час канікул, тому Ніл запитував себе, як відреагує Елісон, коли побачить їх?
— Розучився стояти, Джостен?
Ніл ліниво повернув голову набік, щоб подивитися на тренера. Він залишив двері на полі відчиненими, і тепер Девід Ваймак застиг у дверях. Нілу здавалося, що за час, проведений тут, тренер фізично не міг встигнути розібратися з паперовою тяганиною, що накопичилася. Залишалося два варіанти: або тренер не вірив, що Ніл дотримається слова і не тренуватиметься до повного зцілення, або Ніл знову втратив рахунок часу. Джостен сподівався на перший варіант, але невиразне внутрішнє відчуття вказувало на протилежне.
Він погодився провести Різдвяні канікули зі збірною Едгара Алана, проте навіть на час свят Ворони жили за шістнадцяти годинною системою. Таким чином два тижні непомітно перетворилися на три. І, попри те, що Ніл повернувся до Південної Кароліни два дні тому, внутрішній годинник, як і раніше, давав збої, не встигнувши переналаштуватися. Заняття розпочиналися вже у четвер, а відбірковий тур Весняного чемпіонату стартував наступного тижня. Ваймак вважав, що повернення до звичного режиму допоможе пережити те, що сталося. І все, що залишалося Нілу, це сподіватися, що тренер має рацію.
— Настав час іти, — повідомив Ваймак.
Цих слів виявилося достатньо. Вони змусили підвестися, хоча змучене, побите тіло активно протестувало. Проігнорувавши знайомий тупий біль у плечі, Ніл перетнув поле, прямуючи до тренера.
— Вже приземлилися? — Уточнив Ніл, підійшовши ближче.
— Ти знав би, якби хоч іноді дивився в телефон.
Витягши з кишені розкладачку, Ніл відкрив її. Він хаотично натискав кнопки, а потім продемонстрував темний екран Ваймаку:
— Мабуть, забув зарядити.
— Мабуть, — повторив тренер, ні на йоту не повіривши в подібну відмовку.
І підозра Ваймака не була безпідставною: Ніл навмисно не зарядив телефон. Перед тим як заснути новорічної ночі, Ніл вимкнув його, так і не поставивши на зарядку. Джостен ще не прочитав повідомлення, отримані від Лисів на канікулах. Він розумів, що не вдасться уникати розмови вічно, але ніяк не міг придумати, як же делікатніше пояснити те, що відбувається. Синяки й садна, що темніли, здавалися вельми закономірними наслідками від зустрічі з Ріко. Щоб виправдати татуювання, потрібно більше сил і часу, хоча і це було в межах реальності. Єдине, з чим Ніл ніяк не міг розібратися і що, на його думку, не піддавалося логічному поясненню — разючі зміни у зовнішності, на яких наполягав Ріко.
Після дев'яти довгих років регулярного підфарбовування волосся та щоденного носіння кольорових лінз довелося повернутися до натуральних відтінків. Насичена, червонувато-руда копиця волосся і крижаний холод очей робили Ніла ходячою копією батька. Він другий день уникав дзеркал. Заперечення нічого не змінить, але Нілу здавалося, його просто виверне, якщо він побачить власне відображення і цю огидну схожість знову. Якби можна було підфарбувати волосся хоч би на пару тонів темніше, дихалося б значно легше, але Ріко ясно дав зрозуміти, що станеться з Лисами, якщо Ніл знову змінить свою зовнішність.
— Вони одержують багаж, — коротко пояснив Ваймак. — А нам треба поговорити.
Зачинивши за собою двері, що вели на поле, Ніл пішов за тренером у роздягальню. По дорозі Ваймак вимкнув локальне освітлення, і коли Ніл обернувся, Лисяча нора вже потонула у темряві. Несподівана нестача світла віддалася липким ознобом вздовж хребта. На мить він знову повернувся до Евермора, оточеного майже відчутною злістю Воронів та їхньою страшною кольоровою гамою. Ніл ніколи не страждав на клаустрофобію, але спогад про концентровану ненависть у свій бік тиснув так сильно, що, напевно, був здатен зламати кілька кісток.
Тихий брязкіт ключів витяг Ніла зі спогадів, відкидаючи якомога далі від небезпечної межі, і він напружено обернувся на звук. Ваймак пройшов поперед нього в роздягальню і, швидко прошмигнувши крізь неї, вже відчиняв двері свого кабінету. І хоча вони були єдиними на всьому стадіоні — крім охоронця, що час від часу проводив обов'язкові обходи — Ваймак щоразу замикав кабінет навіть на такий короткий час.
Ніл бував у цьому кабінеті так багато разів, що міг упевнено сказати: Ваймак не зберігав у себе абсолютно нічого цінного. Єдиною важливою річчю була сумка Ніла, яку той залишив у кабінеті, перед тим як вирушити на стадіон. У свій перший день в Південній Кароліні він попросив тренера подивитися за речами, і через сім місяців Ваймак, як і раніше, пам'ятав про дану обіцянку і тримав слово. Цей несподіваний факт майже змусив забути про Ріко.
Увійшовши всередину, тренер відступив убік, жестом пропонуючи Нілу самостійно подбати про залишені речі. Ніл швидко підхопив сумку, перекинув лямку через плече, а коли обернувся, Ваймак уже зник. Виявилось, тренер у зоні відпочинку: притулившись спиною до стіни, чоловік сидів на тумбі біля телевізора. Вчепившись у лямку сумки для моральної підтримки, Ніл підійшов ближче і став перед ним.
— Кевін дзвонив учора вранці, коли не зміг зв'язатися з тобою, — сказав Ваймак. — Він хотів переконатися, що ти в порядку. Мабуть, він увесь час знав, де ти.
Брехати не було сенсу, тому Ніл спокійно визнав:
— Так.
— Я змусив його розповісти решті, — додав Ваймак, і душа Ніла впала у п’яти. Джостен відкрив рот, але тренер, звівши долоню у зупиняючому жесті, продовжив: — Вони повинні знати, що їм доведеться побачити після повернення. Заради твого ж добра. Просто уяви, як вони могли відреагувати, якби побачили тебе без попередження. Ти не можеш дати собі раду, коли вони просто називають тебе другом. А якби вони по-справжньому злякалися за тебе, тебе, мабуть, схопив би інфаркт.
Ніл збирався з цим посперечатися, але найкраще, що йому вдалося видавити:
— Я придумав би щось.
— Ти б почав ухилятися від розмови, — дорікнув Ваймак. — Тому я зробив усе за тебе. Попередив, що ти виглядаєш як людина після шести раундів на рингу і навряд чи захочеш про це говорити. Вони пообіцяли, що не переступатимуть межу із турботою та увагою, але не впевнений, чи стримають слово, коли побачать тебе поблизу. Проте, про це я не згадував.
Тренер непевно змахнув рукою перед обличчям. Ніл торкнувся пов'язки на вилиці, що приховувала нове татуювання, і уточнив:
— Про це?
— Про все це, — кивнув Ваймак, коли Ніл підняв руку до волосся. — Уявлення не маю, навіщо Ріко зробив це, краще просто дочекаюся відповідей навесні. А ось з рештою розбирайся сам.
У грудях несподівано потеплішало. Не знаючи, що сказати, Ніл просто кивнув і подивився на годинник. Метт залишив вантажівку на платному паркуванні біля аеропорту, тому зустрічаючих юрба не потребувала. Ніл побачиться з ними тільки в Лисячій вежі. І якщо вони вже почали отримувати багаж, то хвилин за двадцять будуть тут.
— Мені поїхати з тобою у ролі рефері? — спитав Ваймак.
— В гуртожиток? — непорозуміло перепитав Ніл.
Тренер зміряв його коротким, але сповненим жалю поглядом:
— Я мав на увазі Колумбію.
Ендрю виписували вже сьогодні. Як тільки інші закинуть речі до гуртожитку, вони поїдуть за ним до Істхевену. Минуло близько семи тижнів з того часу, як Лиси востаннє бачили Міньярда. Пройшло понад три роки з того часу, як розум Міньярда був ясним і тверезим. Тільки двоє з Лисів бачили його в адекватному стані, іншим же діставалися виключно неприємні чутки та різні домисли.
Вкрай малоймовірно, що Ендрю зверне увагу на жалюгідний стан Ніла. Але він точно зацікавиться тим, що Нілу довелося порушити свою обіцянку і залишити Кевіна без нагляду. Джостен був певен: Ендрю це не сподобається.
І навіть попри це, Ніл не відчував ні хвилювання, ні занепокоєння.
— Все буде нормально.
— А якщо не буде, Еббі повертається завтра і зможе підлатати тебе, — кинувши погляд на годинник, Ваймак підвівся з насидженого місця. — Настав час їхати.
До гуртожитку вони дісталися швидко. Паркування Лисячої вежі стояло пусткою, за винятком пари одиноких машин, що належали Лисам. Передбачалося, що охоронці повинні проводити регулярні обходи, щоб відстежувати цілісність автомобілів під час відсутності власників, але Ніл все одно попросив пригальмувати біля машини Ендрю. Спочатку Джостен перевірив дверні ручки, потім оглянув вікна на наявність сколів, тріщин та інших пошкоджень. Легко вдарив ногою шини й вирішив, що ті досить накачані для поїздки. Ваймак чекав і не заглушив двигун, доки Ніл не закінчив.
— Мені залишитися? — Не вперше уточнив тренер.
— Все буде нормально, — запевнив Ніл. — Попрошу Кевіна подзвонити вам, коли заберемо Ендрю.
— Заряди вже телефон і подзвони мені сам. Хай щастить.
Ваймак поїхав, а Ніл попрямував до гуртожитку. У коридорі витав слабкий запах освіжувача та засобів для чищення; мабуть, під час канікул тут провели планове прибирання. Його кімната на третьому поверсі розташовувалася в самій глибині коридору, з трьох лисячих кімнат його була найдалі від сходів. Ніл увійшов, замкнув за собою двері й зробив повільне коло по кімнаті. Не помітивши нічого незвичайного, він поставив телефон на зарядку і почав розпаковувати сумку. Останньою Ніл витяг пачку цигарок із дна. Відкривши вікно спальні, він прикурив першу. Коли він узявся за другу сигарету, клацнули вхідні двері. Судячи з тиші, Метт увійшов один; Нікі не міг би поводитися настільки тихо навіть під загрозою смерті. Валізу з глухим звуком поставили на підлогу, за секунду дверні петлі тихо рипнули. Зробивши останній глибокий вдих диму, Ніл загасив недопалок об підвіконня. Він намагався розслабити плечі, щоб приховати очевидну напругу, і молився, щоб спокійний вираз обличчя залишався таким самим, поки закривав стулку вікна. Коли він обернувся, Метт стояв у дверях, тримаючи руки глибоко в кишенях пальта.
Губи Метта беззвучно ворухнулися, після чого він вимушено видавив:
— Господи, Ніле...
— Все не так погано, як здається, — спробував запевнити Джостен.
— Не треба. Просто… нічого не кажи, гаразд? — Бойд втрачено запустив руку у волосся, розтріпавши укладені пасма, і розвернувся. — Чекай тут.
Ніл підійшов до дверей спальні рівно в той момент, коли Метт покинув апартаменти. Майже відразу після того, як двері зачинилися, пролунав важкий удар об стіну. Слідом почулися люті вигуки Метта, наче той накинувся на когось. Але, на жаль, стіни були досить товсті, і розібрати, про що йде мова, було неможливо. Ніл потупцював на місці та зробив величезну помилку, глянувши праворуч. Двері у ванну були відчинені, що давало чудовий огляд на своє відображення. Різноколірні синці, що проявилися по всьому обличчю, виглядали, звичайно, жахливо, але блакитні очі, що свердлили у відповідь, здавались у тисячу разів гіршими. Переборовши хвилю нудоти, Ніл відвів погляд.
Він підійшов до телефону і зняв його із зарядки. Батарея була і близько не заряджена, але, на щастя, цих відсотків має вистачити до Колумбії. Ніл вимкнув телефон тому, що поки не потребував його, і прибрав в кишеню. Гостре бажання залізти назад у ліжко і звернутися клубочком там під ковдрою здавалося практично непереборним. Ніл уже почував себе втомленим і замореним, адже залишилося ще сім товаришів по команді, яким він заборгував пояснення. Хоча, спершу йому б із Меттом розібратися. Джостен подумав, що, якби й дівчата поверталися сьогодні, він просто не витримав би; на щастя, вони втрьох прилітали лише вранці. Таким чином, у Ніла залишалася ціла ніч, щоб все обміркувати та набратися сил.
Він змусив себе пройти у вітальню і почав чекати. Метт повернувся до нього вже за хвилину. Щільно зачинивши двері, Бойд зробив видиме зусилля, щоб заспокоїтися, але роздратування все одно прозирало в його голосі, коли той заговорив:
— Тренер уже кричав на тебе?
— Довго і голосно, — підтвердив Джостен. — Не надто допомогло. Я ні про що не шкодую і зроблю це знову, якщо буде потрібно. Ні, — встиг вставити Ніл, перш ніж Бойд почав сперечатися. — Лиси — це все, що в мене є, Метт. Не кажи мені, що я помилився, коли прийняв єдині можливі умови.
Метт мовчки дивився на нього протягом нескінченно довгої хвилини, а потім зізнався:
— Я хочу зламати йому обличчя у шести місцях. І якщо він коли-небудь підійде до тебе ближче, ніж на кілометр…
— Йому доведеться, — спокійно заперечив Ніл. — Ми граємо з ними у фіналі.
У відповідь Бойд хитнув головою і підняв валізу з підлоги. Джостен відійшов у бік, щоб не заважати йому пройти, проте на шляху Метт ще раз подивився на Ніла; тиха агресія, що кипіла в його погляді, змінилася непідробним подивом. Ніл не глянув на нього у відповідь, а рушив до дверей. Йому майже вдалося піти, він уже тримав руку на ручці дверей, коли Бойд заговорив:
— Тренер сказав не питати тебе про очі. Я подумав, що Ріко наставив фінгалів.
Це було не зовсім питання, тому Ніл не став відповідати на нього.
— Повернемося за кілька годин.
Він зник за дверима, перш ніж Метт зміг знову почати розмову. Кевін, Нікі та Аарон уже чекали його в коридорі біля своєї кімнати. Хеммік тримав у руках два квітчасті подарункові пакети, але впустив їх на підлогу, як тільки Ніл підійшов ближче. На півдорозі Джостен помітив свіжий синець на обличчі Кевіна. Червона пляма, що перекрила половину щоки, говорила про те, що незабаром на його місці сформується пристойний синець. Це було не вперше, коли Метт бив Дея, і точно — не останній. Ніл зробив уявну нотатку: потім поговорити з Бойдом на цю тему. Адже у всьому, що сталося, не було жодної провини Кевіна.
Відклавши думки про Метта до більш вдалого моменту, Ніл зосередився на трьох хлопцях перед собою. Не дивно, що Аарон виявився найбезпечнішим варіантом — Ніл спокійно обмінявся з ним поглядами. Похмурий вираз обличчя, трохи насуплені брови й куточок рота, що здригнувся, були проявом цікавості, а не співчуття. Погляд Міньярда затримався на волоссі Ніла довше, ніж на синцях. Джостен почекав пару секунд, якщо Аарон захоче запитати, але той у відповідь просто знизав плечима.
Нікі, навпаки, здавався абсолютно розчавленим і зламаним, помітивши, наскільки сильно дісталося Нілу. Як тільки Джостен підійшов досить близько, Хеммік потягнувся до нього, поклавши руку на тильну сторону шиї. Він дбайливо підтягнув його ближче до себе, вмостив підборіддя на маківці Ніла. Напружений, мов камінь, Хеммік із придушеним тремтінням у голосі видихнув:
— О, Ніле. Ти виглядаєш просто жахливо.
— Це минеться, — спробував запевнити Ніл. — Принаймні більшість із цього. Не варто турбуватися.
Нікі акуратно стиснув його в обіймах:
— Не смій казати мені, що ти в порядку. Не зможу сьогодні чути від тебе такі слова, гаразд?
Ніл слухняно замовк. Через кілька секунд Хеммік розтиснув руки й Ніл обернувся до Кевіна. Душа миттю впала в п'яти. Дей дивився на нього як на живу примару. Для всіх інших різкі зміни в зовнішньому вигляді Ніла виявилися більш ніж несподіваними й шокуючими — для братів меншою мірою, адже вони вже бачили блакитні очі під час поїздок до Колумбії, — але Кевін знав, ким був Ніл насправді, Кевін бачив його батька. Він чудово розумів, що це означає. Ніл хитнув головою в німому проханні промовчати. Він зовсім не здивувався, коли Кевін проігнорував його благання, хоча, звичайно, оцінив той факт, що у Дея вистачило солідарності почати розмову французькою.
— Будь ласка, скажи мені, що хазяїн цього не схвалив.
— Я не знаю, — чесно зізнався Ніл. Спогади останніх днів під опікунством Ріко були надто туманні та сповнені болю. Ніл досі намагався усвідомити їх. Він тільки неясно пам'ятав, як руки Жана чи то наносили, чи то змивали фарбу з волосся. Здавалося, це була одна з останніх речей, які вони робили з ним. Але Ніл абсолютно не пам'ятав, чи був присутній при цьому Тецуї. — Ріко пообіцяв, що дістанеться всім, якщо я спробую повернути все, як було. Залишається тільки втиснути голову в плечі й сподіватися, що пронесе.
— Сподіватися, що пронесе, — глухо повторив Кевін, помахом руки вказавши на своє обличчя. — Ріко подзвонив мені на Різдво, щоб розповісти про твоє нове татуювання. Як думаєш, як довго він дозволить тобі ховати його? У пресі підніметься такий галас, що одними питаннями про татуювання журналісти не обмежаться. Він хоче — він робить все — щоб тебе знайшли.
Несамовитий жах різким спалахом розлився всередині, заповнивши собою все, пробираючись вверх горлом. Ніл кинув усі сили на те, щоби страх не прозвучав в голосі.
— Прийму це як комплімент. Він намагається вивести мене із гри до півфіналу. І він не став би витрачати на це час, якби не бачив у нас реальної загрози. Адже це щось таки означає, чи не так?
— Ніле.
— Я подбаю про це, Кевіне. Я можу подбати про себе. А ти маєш займатися тим, що виходить у тебе найкраще. Зосередься на ексі. Приведи нас туди, де Ріко зовсім не хоче нас бачити.
Дей стиснув губи у жорстку лінію, але сперечатися перестав. Можливо, він розумів, що це марно, а може, він просто знав, що для суперечок уже надто пізно. Нікі перевів погляд з одного на іншого, щоб переконатися, що розмова закінчена, а потім підняв пакети з підлоги й простягнув один з них Нілу.
— Запізнілий подарунок на Різдво, — пояснив Хеммік із сумом, що промайнув у голосі. — Ніхто не знав твоєї адреси в Мілпорті, тому вирішив передати його особисто. Ерік допомагав обирати.
У відповідь на здивований погляд Ніла Хеммік пояснив:
— Він прилетів до Нью-Йорка на кілька днів в якості різдвяного дива. Кевін теж поклав тобі щось, але не дозволив мені запакувати, тому його подарунок у потворному поліетилені. Вибач за це.
Нікі похитав другим подарунковим пакетом, коли Ніл взяв той, що призначався йому.
— Прихопив із собою подарунок і для Ендрю. Насправді я купив вам однакові речі, тому що вам обом просто неможливо догодити.
— Вибачте, — озвався Ніл. — Я нікому нічого не купував. Не звик святкувати Різдво.
— Ти хотів сказати: був надто зайнятий, отримуючи на горіхи, тож не встиг пробігтися магазинами, — втрутився Аарон.
Подібна несподівана грубість вразила Хемміка до глибини душі, а сам Аарон продовжив, як ні в чому не бувало.
— Кевін сказав, ти поїхав заради Ендрю. Це правда?
Ніл окинув Дея застережливим поглядом.
— Так.
— Навіщо? — не вгавав Міньярд. — Ти не дочекаєшся від нього подяки.
— За вбивство Дрейка він тобі теж дякую не скаже, — нагадав Ніл. — Це неважливо. Ми зробили те, що мали. І мені начхати, що подумає Ендрю.
Аарон мовчки свердлив його пильним поглядом. Він шукав відповіді, але Ніл не розумів, яке було початкове запитання. Все, що він міг, це просто дивитися у відповідь, поки Аарон, нарешті, не хитнув головою і не відвернувся. Ніл хотів було вимагати роз'яснень, але йому вартувало зберегти сили й нерви для розмови з Ендрю. Джостен вирішив відволіктися і почав розпаковувати подарунок від Нікі. Загорнуте в м'який помаранчевий папір там лежало чорне пальто. Воно здавалося тонким, але в руках відчувалося важчим, а отже, повинно стримати кусючі морози, що прийшли до Південної Кароліни. Ніл дозволив Нікі забрати купу подарункової обгортки.
— Дякую, — відразу за все подякував Ніл.
— У тебе досі немає нормального зимового одягу, — нагадав Хеммік. — Доведеться знову тягати тебе магазинами, щоб хоч трохи розширити гардероб, але я вирішив, що варто почати з цього. Ти не можеш продовжувати носити одні командні толстовки та розраховувати, що не застудишся. Як пальто, підходить?
Розстебнувши блискавку, Ніл спробував одягти його. Йому вдалося просунути одну руку, коли несподівано вся грудна клітка спалахнула сліпучим болем. Він завмер, зморгнув пелену, що застилала очі.
— Вибач, — просипів Ніл і одразу ж пошкодував про це. Біль, що промайнув у голосі, спотворив його репліку майже до невпізнання. А Нікі буквально вразило від усвідомлення власної вини. — Я поки що не можу приміряти його.
— Це ти мені вибач, — забелькотів Нікі. — Я просто... Я не подумав. Зараз, секундочку. Дозволь мені допомогти.
Хеммік стягнув пальто з руки Ніла і склав його в згині ліктя.
— Зачекає, поки тобі не стане краще, гаразд?
— Гаразд.
Ніл перечекав хвилину, переводячи подих, перш ніж витяг подарунок Кевіна. Щойно відчувши знайому вагу, він зрозумів що це. Ніл так дорожив цією текою, що просто не міг забути, як вона відчувається в руці. На перший погляд, вона здавалася фанатською святинею та атрибутом сліпого поклоніння Ріко та Кевіну. Але все це було лише для відведення очей, усередині було приховано безліч речей, необхідних для виживання Ніла. Гроші, контакти «корисних» людей та номер телефону рідного дядька були надійно заховані серед незліченних вирізок статей про ексі.
— Навіть не поглянеш, що всередині? — щиро здивувався Хеммік.
— Я знаю що це, — притиснувши теку до грудей, Ніл подивився на Кевіна. — Дякую.
— Я не відкривав.
Ніл не горів бажанням знову перетинатися з Меттом, тому вирішив взяти теку з собою до Колумбії та сховати після повернення.
— Ми готові рушати? — уточнив Джостен.
— Якщо тільки ти впевнений, що можеш вести, — озвався Нікі.
Замість відповіді Ніл ступив у бік сходів. Інші просто пішли за ним на паркування. Кевін як завжди зайняв своє переднє пасажирське сидіння, а Нікі з Аароном сіли на задніх. Ніл сховав теку під сидіння водія і проігнорував хвилю щемлячого болю, що накотив при спробі залізти в машину. Щойно всі влаштувалися та пристебнулися, Ніл виїхав на дорогу. Ще вчора ввечері, скориставшись комп'ютером тренера, він проклав маршрут до Істхевена. Дорога виявилася зовсім простою: майже так само, як і до «Райських сутінок», за винятком останніх п'ятнадцяти хвилин їзди, коли довелося кружляти в центрі, виїжджаючи на північний схід.
Ніл і не здогадувався про те, що в його свідомості будівля Істхевен була справжньою в'язницею, доки лікарня не постала перед очима, і відсутність потрійного колючого дроту на паркані справді здивувала його. Ворота відчинилися автоматично, а паркування виявилося відносно порожнім. Ніл заглушив двигун і вийшов. Кевін не відставав від нього, але Нікі та Аарон рухалися куди повільніше. Хеммік з відчутним напруженням у погляді подивився на вхідні двері, але, помітивши увагу Ніла до себе, одразу ж сховав невпевненість за усмішкою.
— Ти справді боїшся його? — спитав Джостен.
— Ні-а, — непереконливо видихнув Нікі.
Вони увійшли до будівлі, Кевін слідував за Нілом по п'ятах, а Нікі з Аароном знову трохи відстали. Джостен подумав, що таке непевне побоювання братів мало насторожити і його самого, але Ніл не відчував ні сумнівів, ні занепокоєння.
На шляху до стійки реєстрації Ніл окинув поглядом просторий вестибюль. Яскраві картини з квітами різних сортів додавали інтер'єру фарб. Дальню стіну прикрашав камін. Це місце намагалися зробити затишним, а вийшла картинка з глянцевого журналу. Принаймні тут не пахло хворобою та ліками.
— Вітаю, — привіталася співробітниця, переводячи погляд з екрану монітора на побите обличчя Ніла. — Ви в порядку?
— Приїхали на виписку Ендрю Міньярда, — проігнорувавши запитання, пояснив Ніл.
— Я говорила не про це, — вона вичікувально замовкла, проте Ніл, не сказавши більше ні слова, просто дивився на неї у відповідь. Нарешті дівчина потяглася до планшета, що лежав перед нею на столі. — Коли запишетесь, я повідомлю доктора Слоскі, що ви прийшли.
Стовпившись біля стійки, всі по черзі вписали свої імена у верхній частині аркуша. Ніл виявився єдиним, хто в нерішучості завагався, щойно ручка торкнулася паперу. В Еверморі Ріко забороняв йому бути Нілом. Щоразу, коли Джостен під час тренувань відгукувався на це ім'я, Ріко бив його. Якщо говорити відверто, то Ніл просто не мав вибору, тому що в більшості своїй, Ворони не знали, як ще можна до нього звернутися. А Ріко хотів наочно донести, скільки складнощів та проблем Ніл приніс сімейству Моріяма своєю потайливістю.
Дівчина терпляче чекала, простягши вперед руку. Нарешті, Ніл зібрався і, стиснувши зуби, написав своє ім'я під іменами інших. Він повернув планшет, намагаючись позбутися напруги, що несподівано з'явилася в плечах.
Довго чекати не довелося. Незабаром до них підійшов чоловік середнього віку. Він доброзичливо посміхнувся і потис кожному руку. Помітивши синці на обличчі Ніла, здивовано підняв брови, проте нічого не спитав.
— Мене звуть Алан Слоскі, головний лікар Ендрю. Дякую, що прийшли.
— Головний? — перепитав Нікі. — Скількох йому призначили?
— Чотирьох, — помітивши сум’яття на обличчі Хемміка, він пояснив. — Досить часто наші пацієнти перебувають під наглядом кількох лікарів одночасно. Наприклад, я проводжу сеанси групової терапії, з моїм колегою вони бачаться на інтенсивній, під час якої можуть поговорити віч-на-віч, є окремі фахівці, які дають рекомендації з медикаментів. Я особисто підбирав лікарів Ендрю, запевняю вас, одні з найкращих у своїй справі.
— Впевнений, це допомогло, — уїдливо прокоментував Аарон.
Судячи з погляду, яким Слоскі окинув Аарона, він, безперечно, помітив сарказм у його голосі, проте уваги загострювати не став. Ніл замислився, чи це було проявом стриманості та розважливості чи неусвідомленим підтвердженням поразки та безсилля.
— Чи можу я розраховувати на вашу підтримку найближчими днями? Якщо виникнуть питання або вам знадобиться консультація про те, що робити далі, будь ласка, не соромтеся і телефонуйте мені. Я залишу свою візитку.
— Дуже дякую, у нас є Бетсі, — відповів Нікі, але, помітивши збитого з пантелику доктора Слоскі, спробував пояснити. — Доктор Добсон?
— Ах, так, — Слоскі кивнув з розумінням. Він обернувся через плече, окинувши поглядом порожній коридор, замислився, а потім жестом вказав на зал очікування по сусідству. — Будь ласка, влаштовуйтесь. Він має спуститися з хвилини на хвилину. Йому залишилося лише виписатися з палати.
Вони вільно розсілися по кімнаті. Нікі та Аарон на окремих стільцях, а Кевін з Нілом зайняли диван. Джостен уперся поглядом у камін, не бачачи й не помічаючи його. Його думки були за півсвіту звідси, дрейфуючи десь між Ліваном та Грецією. У кімнаті було тихо, тепло та затишно — Ніла почало хилити в сон. За плечима залишалися два або навіть три тижні суцільного недосипання. Їх доведеться надолужувати. Ночі з Воронами були короткі, повні болю та насильства. Напевно, вони й підірвали самопочуття Ніла найбільше. Він навіть не помітив, що майже заснув, поки не почув приглушене щебетання Кевіна французькою.
— Я знаю, який він, — тихо сказав Дей, втупившись у руки. — Ріко. Якщо хочеш, то можемо поговорити про це.
Це була найбільш ніякова і дивна фраза, котру Кевін коли-небудь говорив йому. Дей славився своїм талантом, а не чуйністю та співчуттям. Співчуття і тактовність були настільки ж чужі йому, як і німецька, якою говорили брати. Подібна спроба стала цілковитою несподіванкою для Ніла. Наче йому нанесли м'який бальзам на кожен забитий сантиметр тіла.
— Дякую.
— Я знаю, на що він здатен, хоч і не можу… — Кевін безпорадно змахнув руками. — Ріко завжди був жорстоким, але він потребував мене, щоб досягти успіху. Ми вдвох були спадкоємцями ексі; він часто завдавав мені болю, але існували межі, які він не перетинав. З Жаном все було інакше. Набагато гірше. Його батько заборгував Моріямі величезну суму. Хазяїн списав цей обов'язок в обмін на Жана. Він став не більш ніж просто власністю. І до тебе вони ставляться так само.
— Я не їхня власність, — сиплим голосом нагадав Ніл.
— Я говорю про те, як ти виглядаєш у їхніх очах. Я розумію, що він не стримувався.
— Це неважливо, — прозвучало абсолютно непереконливо, проте Дей не загострював на цьому увагу. — Все закінчено, і я повернувся туди, де я хочу бути. Тепер важливо лише те, що відбуватиметься далі.
— Все не так просто.
— Знаєш, що справді непросто: несподівано дізнатися від Жана, що тренер — твій батько, — сказав Ніл, і Кевін помітно здригнувся. — Ти взагалі збираєшся йому розповісти?
— Збирався, коли укладав контракт, — тихо зізнався Кевін. — Я не зміг.
— Кого ти намагаєшся захистити? Його чи себе?
— Можливо, нас обох, — задумався Дей. — Хазяїн не такий, як його брат, не такий, як Ріко. Для нього поле — це повноправні володіння, над якими він встановив абсолютний, непорушний контроль. Він ніколи не виступав проти тренера, просто тому, що ніколи не бачив у ньому реальної загрози. Я не знав як моє зізнання змінить це. Я не міг так ризикувати. Можливо, коли все закінчиться, я розповім йому.
— Підходящий момент ніколи не... — Помітивши рух у дверному отворі, Ніл осікся на півслові, повністю забувши, про що говорив.
Ендрю стояв біля дверей разом зі Слоскі за спиною. Він був одягнений у ту ж чорну водолазку та джинси, в яких поїхав до лікарні. На його плечі висіла сумка, проте Ніл не пам'ятав, щоб той брав із собою якісь речі. Ніл хотів було спитати, з чим Істхевен повертає його додому, проте тут його погляд впав на обличчя Міньярда, і він втратив мову. Вираз обличчя Ендрю здавався абсолютно порожнім, а погляд не мав й тіні емоцій, зовсім ніякої. Нілу стало погано. Ендрю окинув присутніх швидким, незацікавленим поглядом і наступної миті вже відвернувся.
Аарон зреагував найпершим. Брат ігнорував його роками; до такого погляду та абсолютно незацікавленого ставлення він давно встиг звикнути. Поманивши за собою Нікі, Аарон підвівся і попрямував слідом за Ендрю. Ніл з Кевіном обмінялися поглядами, негласно встановлюючи якесь мовчазне перемир'я, і   встали. Слоскі сказав їм щось услід, проте Ніл не звернув уваги, вирішивши не витрачати ні сил, ні часу на те, щоб розібрати його слова. Лікар зробив свою справу і зняв Ендрю з пігулок. Більше Ніл від нього нічого не вимагав.
Коли Джостен дістався до дверей, Ендрю вже виходив з будівлі. Аарон разом з Нікі попрямували відразу на паркування, а Ніл з Кевіном зупинилися біля входу, спостерігаючи за Ендрю. На розі будівлі стояли два великі сміттєві контейнери. В один з них Ендрю спустошив свою сумку, з якої посипався одяг. Навряд чи його надала лікарня; швидше за все Ендрю разом із Бетсі закупилися на шляху сюди. Простеживши поглядом за братами, Міньярд знайшов свою машину на стоянці. Щойно Ендрю зрушив з місця, Ніл і Кевін пішли слідом.
Розблокувавши машину власним комплектом ключів, Хеммік пропустив Аарона на заднє сидіння і сів сам. Ендрю відчинив водійські двері, але сідати не став. Притулившись до автомобіля спиною, Міньярд закинув руку на двері, спостерігаючи за наближенням нападників. Кевін зупинився перед ним, бо хотів оглянути свого поверненого напарника. Ніл завагався біля відчинених дверей, бажаючи подивитися на урочисте возз'єднання.
Якби Ніл не знав, що Ендрю провів останні півтора року люто захищаючи Кевіна, він подумав би, що вони один одному чужі люди. Міньярд швидко окинув Кевіна нудним поглядом, а потім клацнув пальцями, що означало: той може бути вільний. Схоже, навіть синець на обличчі Дея не здався йому достатньо цікавим. Вголос, принаймні, він це ніяк не прокоментував. Кивнувши, Кевін обігнув машину, прямуючи до пасажирських дверей. Не чекаючи, коли Ендрю зверне на нього свій погляд, Ніл швидко сів у салон.
Прослизнувши на крісло водія, коли всі інші вже розсілися, Ендрю простяг руку між передніми сидіннями. Джостен поклав ключі у його долоню. Нікі перехопив зап'ястя Ніла, коли той уже опустив руку, і коротко стиснув. Ймовірно, Хеммік хотів перепросити за холодне ставлення брата, ось тільки від цієї дії рука спалахнула вогнем від передпліччя до кінчиків пальців. Намагаючись звільнитися від наручників Ріко, Ніл здер зап'ястя мало не до м’яса, а бинти були не надто щільними, щоб уберегти руку від міцної хватки Нікі. Ніл смикнувся вбік до того, як встиг усвідомити це.
Нікі миттєво розтиснув пальці, ніби обпікся.
— Вибач. Вибач. Я не…
Рука пульсувала від болю, Ніл спробував зам'яти тему:
— Все в порядку.
— Ні. Ні, не в порядку, — наполягав Хеммік, переводячи погляд на брата. — Я маю на увазі, господи, Ендрю, ти навіть не спитаєш…
Міньярд викрутив мікшер, миттєво зануривши машину в шум радіо та заглушивши всі коментарі на цю тему. Губи Нікі здригнулися, а Ніл просто струснув головою, пропонуючи все-таки зам'яти питання. Це не полегшило смуток, що прослизнув у погляді Хемміка, але він притих.
Кевін потягнувся до регулятора гучності лише один раз. Ендрю вдарив його по руці та застережливо похитав пальцем, не відриваючи погляду від дороги. Кевін схрестив руки на грудях у мовчазному виразі особистого невдоволення, і Ендрю, звичайно, просто проігнорував це. Щойно вони виїхали на магістраль, Ніла почало хилити в сон. Джостен був радий знайомому виду Лисячої вежі й зрадів ще сильніше, коли Ендрю припаркувався в повній тиші.
Ніл виявився першим, хто вийшов, і спіймав двері водія, перш ніж Ендрю зачинив їх. Міньярд навіть не спробував відійти убік, проте місця виявилося достатньо: Ніл нахилився і витяг з-під сидіння теку. Він випростався, обернувся і зрозумів, що Ендрю присунувся ближче. Джостен не міг нікуди зрушити так, щоб не зіткнутися з Міньярдом, але з якоїсь причини він не відчував жодного дискомфорту. Вони не бачилися сім тижнів, і тепер Ніл міг пригадати, чому вирішив залишитися. Він відчув незаперечну, переважаючу внутрішню силу. Він відчув, що Ендрю міг би вирішити всі його проблеми, навіть оком не моргнувши. І вперше за кілька місяців Ніл вдихнув абсолютно спокійно. Від полегшення, що накотило, стало ніяково; йому не слід було настільки сильно покладатися на Ендрю.
Нарешті Міньярд зробив крок назад, переводячи погляд на Хемміка.
— Усі йдуть. Ти залишаєшся.
Джостен подивився на Нікі, щоб переконатися, що той не проти залишитися з Ендрю наодинці. Отримавши у відповідь короткий кивок, Ніл обігнув машину, підходячи ближче до Аарона та Кевіна. Дей настільки вперто свердлив Ендрю поглядом поверх даху машини, ніби намагався щось розгледіти за маскою відстороненості. Нілу буквально довелося розвертати його у бік гуртожитку.
Вони піднялися сходами на третій поверх. Аарон відчинив двері їхньої кімнати, а Кевін запросив зайти, проте Ніл тільки похитав головою у відповідь. Він почекав, поки вони сховаються за дверима, перш ніж пішов углиб коридору, на ходу вмикаючи телефон. Як тільки замість заставки висвітився домашній екран, Ніл зателефонував Ваймаку.
— Я вже подумав, що він убив тебе і залишив гнити в канаві біля узбіччя, — замість привітання видав тренер.
— Поки що ні, — озвався Ніл. — Ми повернулися.
— Якщо комусь щось знадобиться, нехай дзвонять. Тримаю телефон при собі. Постарайся і ти бути на зв'язку.
— Добре, тренере, — дочекавшись, коли Ваймак покладе слухавку, Ніл вимкнув телефон.
Оскільки він віддав свою в’язку ключів Ендрю, йому довелося постукати, щоб потрапити до кімнати. Ніл відніс теку до спальні та витягнув сейф із шафи.
Усередині лежав лише старий, пошарпаний лист. Ніл вклав його в теку і замкнув сейф. Повернувшись до вітальні, він виявив, що Метт чекав на нього, сидячи на підлокітнику дивана. Ніл витримав допитливий погляд Бойда, внутрішньо готуючись до неминучих запитань і звинувачень, але, коли Метт заговорив, він спитав:
— Ти в порядку?
— В порядку, — машинально озвався Ніл.
— Просто, щоб ти знав, я в це не вірю.
Ніл втомлено знизав плечима у відповідь.
— Напевно, тобі, в принципі, не слід вірити в те, що я говорю.
Метт пирхнув, надто напружено і здавлено, щоб переплутати зі сміхом або хоча б смішком:
— Мені чомусь здається, що це найправдивіша річ із тих, що ти говорив за весь рік. Але, пам'ятай, Ніле: ми завжди поруч, якщо захочеш поговорити.
— Я знаю.
Ніла вкрай здивував той факт, що зараз він справді вірив своїм словам. Просто дивлячись на Метта, він розумів, що той прийме будь-яку правду, хоч би що він розповів. Неважливо, наскільки жорстокою чи неймовірною вона виявиться, Бойд повірить. Джостен знав, що не помилився, поїхавши до Евермору. Він зробив правильний вибір, залишившись із Лисами та розділивши їхні проблеми. Яка, до біса, різниця, як сильно його лякало власне відображення? Якщо це допоможе захистити їх від гніву та жорстокості Ріко, Ніл згоден заплатити таку ціну.
Несподівано навіть для самого себе Ніл випалив:
— Ніколи не бував у Нью-Йорку.
Це зовсім не те, що він мав сказати або що Метт очікував від нього почути. І Бойд, як ні в чому не бувало, почав розповідати численні історії з відпочинку. Починаючи з неймовірно незручного знайомства братів з матір'ю Метта і закінчуючи божевільним, нестримним шопінгом Нікі. Метт покликав Ніла на кухню, щоб похвалитися величезними банками із зерновою кавою, які він купив у гарній місцевій кав'ярні. Для кави було вже запізно, але Метт втомився після перельоту, а Ніл все ніяк не міг розібратися з режимом. Ніл дістав фільтри з висувної скриньки, а Метт почав перемелювати зерна.
Ніл якраз заливав воду до кавоварки, коли у двері постукали. Бойд виявився ближчим до виходу, тож пішов відкривати. Ніл не бачив гостя зі свого місця, проте, коли Метт відступив убік, запрошуючи всередину, у кімнату зайшов Хеммік. Він виглядав неушкодженим, але схвильованим, і ніяк не міг приховати провину у погляді.
— Метт, слухай, тобі треба залягти на дно ненадовго. Ендрю щойно дізнався, хто ощасливив Кевіна синцем. Я намагався захистити тебе, тому що Кевін справді заслужив. Нагадав, хто сплатив заставу Аарона. Але я гадки не маю, чим це в результаті закінчиться. Ендрю не те щоб дружить з людською логікою.
— Дякую за попередження, — подякував Метт.
Нікі перевів погляд на Ніла.
— Він послав мене по тебе.
— Що ти йому розповів? — Уточнив Ніл.
— Про тебе нічого, — Хеммік прибрав руки в кишені та незручно зіщулився. — Він питав мене про інші речі: про суд над Аароном, про обличчя Кевіна, про Воронів. Розповів про те, що ми пройшли у Весняний, і про бійку на бенкеті. Я не згадував, що ти не поїхав із нами до Нью-Йорка.
Кивнувши, Ніл повернувся до спальні. Він захопив пачку цигарок, сховав її в задню кишеню джинсів. Пов'язки Ендрю лежали під подушкою, там, де Ніл сховав їх у листопаді. Побачивши їх Нікі скривився.
— Можливо, зараз не варто його озброювати, — запропонував Хеммік.
— Все буде гаразд, — кинув Ніл, прямуючи до сходів.
Ендрю чекав його на сходовому майданчику, склавши руки на грудях і злегка спираючись на поручні. Його погляд одразу ж упав на темну тканину у простягнуті руці Ніла. Міньярд взяв їх, не сказавши жодного слова. Хоч на мить Джостен і бачив шрами Міньярда, але той все одно відвернувся, щоб одягти пов'язки. Тільки коли рукави приховали їх, Міньярд ступив нагору, замість того, щоб спуститися. Сходи вперлися в глухий кут, на дверях висіло: «Двері на дах — тільки для технічного персоналу». Ніл очікував, що буде зачинено, проте Ендрю кілька разів грубо смикнув ручку, і замок полетів. Судячи з акуратних зрізів на самих дверях і рамі, Міньярд вже давно вподобав це місце. Нічого не питаючи, Ніл вийшов за Ендрю в прохолодний пізній ранок. Через висоту вітер здавався сильнішим і вогкішим: Ніл почав шкодувати про те, що залишив нове пальто всередині.
Ендрю підійшов до краю та окинув поглядом вид, що відкривався звідти. Ніл став поруч, насторожено подивившись униз. Висота не лякала, а ось відсутність будь-яких поручнів дещо напружувала, особливо враховуючи, що падати вниз цілих чотири поверхи. Ніл дістав пачку, витяг з неї дві цигарки й підпалив їх. Ендрю затягнувся, а Ніл сховав свою в долонях.
Повернувшись до нього обличчям, Міньярд сказав:
— Готовий вислухати твоє пояснення.
— А ти не міг запитати це всередині, де тепло?
— Я б на твоєму місці зараз не про холод хвилювався. — Ендрю простяг руку до обличчя Ніла, але зупинився за кілька сантиметрів від шкіри. Міньярда цікавили не синці, він дивився у природні, не прикриті лінзами очі Ніла. — Це результат того, що я порушив свою обіцянку, чи того, що ти дотримався своєї?
— Ні те, ні інше.
— Розумію, у тебе було достатньо часу за моєї відсутності, щоб придумати чергову правдоподібну брехню, але, пам'ятай, я довірився тобі в листопаді. Згідно з правилами нашої гри, тепер твоя черга, і ти не збрешеш мені.
— Ні те, ні інше, — повторив Ніл. — Провів Різдво в Еверморі.
Не дивно, що після цих слів Ендрю насамперед потягнувся до пов'язки на вилиці. Аарон і Нікі не приділили їй уваги на тлі всіх інших бинтів та пластирів. А Ендрю провів із Кевіном надто багато часу, щоб не здогадатися. Підчепивши куточок пластиру, Міньярд рвонув його так різко, наче сподівався зняти Нілу половину обличчя. Той уже внутрішньо приготувався до спалаху гніву, але навіть вигляд нового татуювання не зміг похитнути мертвий спокій та абсолютну незацікавленість Ендрю.
— Це новий рівень дна навіть для тебе, — констатував Ендрю.
— Я не погоджувався на це.
— Ти погодився поїхати до Евермору.
— Але я повернувся.
— Просто тому, що Ріко тебе відпустив, — поправив Ендрю. — Цього року справи у нас йдуть несподівано добре, а ваша взаємна ненависть у всіх на слуху. Ніхто не повірив би, що ти добровільно перевівся до збірної Алана посеред сезону.
Міньярд притиснув пластир назад до щоки та з притиском пригладив його великим пальцем.
— Ти мусив не залишати Кевіна. Чи ти забув?
— Я пообіцяв, що він буде в безпеці, — нагадав Ніл. — Я не казав, що ходитиму за ним по п'ятах, як це робиш ти. Тож своє слово я дотримав.
— Але справа не в цьому, — вголос почав розмірковувати Ендрю. — Ти вже згадав, що все це не стосується Кевіна. То чому ти поїхав?
Ніл не знав, чи може це сказати вголос. Від однієї думки ставало погано. Ендрю терпляче чекав. Переборовши нудоту, Ніл сказав:
— Ріко попередив, що якщо я не поїду, доктор Пруст…
Міньярд швидко затис йому рота долонею, не давши закінчити фразу, і Ніл зрозумів, що вже оступився.
Ріко розповідав, що в Істхевені доктор Пруст практикував сеанси спеціальної терапії. І очевидно, що між просто грубим втручанням та насильством над особистістю дуже тонка межа. Моріяма ясно дав зрозуміти, що сам лікар готовий переступити цю межу, якщо Ніл не послухається. Ніл мав розуміти, чого варта обіцянка Ріко. Ненависть притупила страх, що застиг десь у венах, але сповнений нудьги й байдужості погляд Міньярда залишався, як і раніше, нестерпним. Ще кілька місяців тому Ендрю під таблетками сміявся з власного горя. А зараз йому було абсолютно начхати. І Ніл навіть не міг сказати, яка з цих крайнощів гірша.
Коли Джостен притих, Ендрю опустив руку.
— Ти робиш серйозну помилку, якщо вважаєш, що я потребую твого захисту.
— Я мусив щось зробити. Якби я мав шанс зупинити це, а я б навіть не спробував, як би я потім тобі в очі дивився? Як би я жив із цим?
— Твоя вразлива психіка — твоя проблема, а не моя, — відрізав Ендрю. — Я пообіцяв, що ти переживеш цей рік. А ти ускладнюєш мені роботу, з дивовижним прагненням нариваючись на власну смерть.
— Весь свій час ти наглядаєш за нами, — нагадав Ніл. — А хто нагляне за тобою? Тільки не треба говорити, що ти сам із цим впораєшся, бо ми обоє бачимо, наскільки хріново в тебе це виходить.
— У тебе серйозні проблеми зі слухом, — впевнено підсумував Ендрю. — Певно, надто багато м'ячів прилетіло в голову. По губах читати вмієш?
Міньярд показав пальцем на свій рот, промовляючи слова навмисне розбірливо:
— Наступного разу, коли хтось прийде за тобою, просто відійди в бік і дай мені спокійно вирішити цю проблему. Ти зрозумів мене?
— Якщо це означає втратити тебе, то ні, — без вагань відрізав Ніл.
— Ненавиджу тебе, — буденним тоном кинув Міньярд. Він востаннє затягнувся глибше і викинув недопалок з даху. — Ти повинен був виявитися побічним ефектом моїх таблеток.
— Я не галюцинація, — незворушно заперечив Ніл.
— Ти суцільне божевілля, — уточнив Ендрю. — Йди. Я хочу побути сам.
— У тебе мої ключі, — нагадав Джостен.
Ендрю дістав в'язку і від'єднав від дармовиса ключ від машини. Замість того, щоб повернути власнику, Міньярд запустив їх слідом за цигаркою. Ніл нахилився і подивився вниз, щоб зрозуміти, чи не прибили вони якогось випадкового пішохода. Ключі просто ляснули об тротуар. Випроставшись, Ніл перевів погляд на Ендрю.
Той не подивився у відповідь, проте сказав:
— Більше не в мене.
Ніл відкрив було рота, проте в останню секунду передумав і мовчки розвернувся. Спустившись униз сходами на перший поверх, він вийшов через скляні двері. Ключі приземлилися далі, ніж він очікував, хоча сонячне світло, виблискуючи на металевих гранях, зробило їх легкою знахідкою. Ніл підхопив їх із землі, помітивши за пів метра викинутий недопалок Ендрю. Від удару підпалений шматочок попелу вилетів, але сам недопалок все ще тлів, пускаючи тонку нитку диму.
Міньярд спостерігав за ним зверху, як і раніше, стоячи на краю, ніби збирався стрибнути. Ніл так і не зрозумів, навіщо це зробив. Він підняв недопалок з тротуару, затис його між губами та, спіймавши погляд Ендрю, знущально відсалютував йому. Міньярд розвернувся, зникнувши з поля зору. Ніл відчув задоволення, хоч і не був до кінця певен чому. Впустивши недопалок і загасивши його черевиком об землю, Джостен подався назад до будівлі.
Коли Ніл повернувся, Метт сидів на дивані. Кава вже заварилася, і чашка гарячого напою чудово відігрівала змерзлі пальці. Проходячи повз, Бойд окинув його уважним поглядом, мабуть, намагаючись знайти нові синці. Ніл акуратно приземлився на диванну подушку, вдихаючи аромат гарної гарячої кави.
— Так на чому ми зупинилися? — спитав Ніл.
Замислено зітхнувши, Метт продовжив розповідь з того місця, де закінчив. Він описав, яким чарівним може бути снігопад у Центральному парку і те, як відбувається відлік до Нового року на Таймс-Сквер. Ніл прикрив очі, слухаючи й намагаючись уявити все це. Йому хотілося бути там із ними. Він не збирався засинати, але обережна спроба витягнути чашку з рук миттєво розбудила. Ледве уникнувши удару, Метт підняв руки, намагаючись заспокоїти Ніла.
— Гей, це лише я.
Кава в чашці давно встигла охолонути, а освітлення здавалося якимось дивним. Ніл подивився у вікно, потребуючи побачити небо, але жалюзі були щільно зачинені. Він дозволив Метту забрати чашку і підвівся, як тільки той відійшов. Ніл перетнув кімнату настільки швидко, наскільки це дозволяло побите тіло і смикнув за шнурок, відкриваючи жалюзі. Сонце вже сіло, але небо ще не встигло остаточно потемніти. Ніл не міг зрозуміти, захід сонця він бачить чи світанок.
Притиснувши долоню до скла, Джостен запитав:
— Який сьогодні день?
Здавалося, пройшла ціла вічність, перш ніж Метт відповів, повільно видавлюючи слова:
— Сьогодні вівторок.
Значить, за вікном сутінки. Ніл проспав лише кілька годин.
— Ніле, — обережно покликав Бойд. — Ти точно в порядку?
— Втомився сильніше, ніж думав. Піду, мабуть, ляжу раніше.
Похмурий вираз обличчя Метта промовистіше за будь-які слова говорив про те, що він ні на йоту не повірив у цю відмазку, але зупиняти Ніла не став. Джостен щільно зачинив за собою двері спальні та приступив до хворобливого, кропіткого перевдягання. Закінчивши, він весь спітнів і здавлено дихав крізь стиснуті зуби, намагаючись вирівняти дихання. Ніл стиснув руки в кулаки, щоб хоч трохи вгамувати тремтіння в пальцях. Після численних спроб залізти до себе на ліжко, він ясно зрозумів, що тепер його ще й нудить. Збитий режим та повний спектр приємних відчуттів заважали заснути. Ніл натягнув ковдру вище і постарався просто ні про що не думати.