Частина 1. Тайріель

162 21 29
                                    


— Ви знов пересмажили м'ясо!

Я з досадою відіпхнув від себе тарілку, де парував ароматний стейк, наскрізь просмажений і від того абсолютно непридатний для споживання.

Старий слуга, котрого відрядили разом зі мною в це трикляте заслання, кхекнув і винувато схилив голову.

— Я попереджу повара, пане Тайріель, наступного разу буде як ви любите.

В мене завжди був хороший апетит, та їсти цю жалюгідну пародію на стейк не буду принципово. Схопивши шмат м'яса, я викинув його у вікно, на дах надбудови, що розташовувалась під моєю кімнатою.

Велика вгодована чайка цього й чекала. Важко приземлившись на дах з верхівки дерева, вона почала шматувати їжу, поглядаючи на мене одним оком.

— Смачного, Мельвіне, приходь ще. — Намагаюсь влити в голос якомога більше сарказму.

Ось вже шість днів я годую чайку стравами, котрі готують мені на цьому богами забутом клаптику землі посеред Тірейського моря. Це місце буде моєю домівкою найближчі десять років. Що ж... принаймі пристойну їжу вони могли б мені забезпечити.

— Накажете принести вам щось інше?

Я пирхнув:

— Ні, дякую. Мій апетит вже зіпсутий. Піду прогуляюсь краще.

— Як скажете, мій світлий принце...

Слуга саме нахилився над столом, прибираючи посуд. Я вистрибнув на стіл і опинився майже впритул до обличчя старого.

— Подивись на мене уважно, Сервусе! — Широко всміхнувся, показуючи гострі ікла. — Де ти, в демона, бачиш світлого принца? І за що тоді мене вислали в цю смердючу діру?

— Для мене ви завжди залишитесь світлим принцом, пане Тайріель. — Лице Сервуса залишилось незворушним. — Ви син принцеси Еленор, для мене важливе лише це.

Від згадки про маму мене боляче закололо в грудях. Я зістрибнув зі столу, вдаючи, ніби ненароком зачепив тарілку. Та розлетілась на друзки, і поки слуга прибирав черепки з підлоги, збіг сходами надвір і помчав на вершечок скелі, на котрій знаходився маяк.

Там, на вершині я міг побути наодинці, віддавшись своїм думкам, чи спостерігаючи за хвилями, що розбивались об скелястий берег острова, що був тепер моєю в'язницею.

Срібло і золотоWhere stories live. Discover now