Срібло і золото

Частина 9 Мірей

Сім років перед основними подіями.

Евкаріон був першим в житті Мірея великим містом, і коли їх фургон в'їжджав у велетенські аркоподібні ворота, його переповнювало радісне піднесення. Білі стрункі вежі магів височіли над рештою будівель, збираючись все вище, на пагорби й, здавалось, вершечками куполів сягали мереживних хмар. Гул тисяч людей, що метушились, мов мурахи, нескінченні ряди крамничок, вивісок, вуличні торговці й музиканти — все це вабило його і хлопець ледь стримувався, щоб не зіскочити з переднього сидіння, де він вмостився поруч з батьком, та пробігтись вуличками, вивчаючи кожен закуток. Та найбільш за все Мірею хотілось побачити море.

— Ми ж побачимо порт, правда, і кораблі? — спитав він у батька, котрий ніби навмисне дозволяв коням йти неквапно і, здавалось, взагалі не помічав гармидеру, що творився навкруги.

— Звісно, любий, — озвалась з фургона мама. — Як тільки розпродамо все, підемо гуляти куди захочеш.

Мірей, зітхнувши, глянув усередину фургону, де, накриті цупкою тканиною, чималою купою лежали мечі з темної ейрійської сталі. Батько Мірея — один з кращих майстрів зброї по цей бік Сінтайських гір і його мечі мали не аби який попит як серед ейрійської знаті, так і серед людей.

Мама шила одяг на ейрійсьский манер. Темно-синій та чорний шовк і оксамит зі срібною вишивкою теж цінувались у Вільних землях. Тож вони не бідували. Мріяли про власний будиночок і кузню, тому збирались осісти, на околицях котрогось із міст людей.

Про те, як вони познайомились, в таборі ходили легенди. Мірей не був певен, що їм можна вірити, а тато з мамою вперто відмовчувались.

Він слухав, про що перешіптувались в них за спинами й гадав, що з цього могло бути правдою. Вочевидь не те що його мама насправді фея, котра закохалась в ейрі, та що її надзвичайна краса то лише мара, котру наводять феї, щоб приваблювати дітей зірок — таку бажану для них здобич.

Можливо те, що батько зустрів її у лісі, чи те, що мама не пам'ятала хто вона й звідки?

Після того, як було зруйновано Белшерах, вони кочували, як і ті роди темних, що не мали замків і не відправились шукати рятунку в міфічний Незерім, захований десь у нетрях Примарного лісу. І от, в одному з переходів через Сінтайський хребет, кажуть, вона й знайшлась.