Срібло і золото

Частина 3. Тайріель

Я відкрив очі й мене накрило хвилею паніки – навколо стояла непроглядна пітьма. Мої очі пристосовані бачити вночі, проте зараз я наче осліп. Де я, що зі мною? Чи я взагалі ще живий?

– Агов, мене хтось чує? Допоможіть! – Закричав я у темряву, та відповіді так і не почув.

Я поволі підвівся з кам'яної підлоги й замахав руками перед собою. Врешті намацав холодну і вогку стіну, подекуди вкриту чимось пухнастим, мабуть, пліснявою. Зробивши кілька глибоких вдихів і видихів спробував заспокоїтись. Нехай я нічого не бачу, але ж є й інші органи чуттів. Я принюхався і прислухався. Повітря вологе й очікувано пахло пліснявою, а ще — щурячим послідом, несвіжою їжею і нечистотами. Схоже на те, що це якась в'язниця. На цей раз – справжня. Як не намагався, я не вловив жодного звуку за стіною, зате з протилежного боку почув тихий шурхіт, вочевидь, то були щурі, трохи далі щось капало зі стелі на підлогу, а десь здалека з низу доносився ледь чутний низький гул, мов з вулика велетенських джмелів. Невдовзі я почув віддалений звук кроків — хтось йшов сюди, точніше, двоє невеликих істот йшли, злегка човгаючи ногами. Ще за мить я побачив тьмяне світло, котре просочувалось крізь малесеньке віконце в товстезних дерев'яних дверях.

Кроки зупинились біля дверей, заскреготів засов і я мимоволі заплющив очі, бо просто в лице світила якась в демона яскрава лампа. Чиїсь руки схопили мене і виволокли назовні. Все ще не в змозі розглянути своїх викрадачів я закричав:

— Що ви робите? Ви про це пошкодуєте! Я принц Еранору, відпустіть мене негайно!

У відповідь почув лише скрипучий сміх від якого мені стало моторошно.

Мене потягли коридором, а потім вниз кам'яними сходами. Я нарешті призвичаївся до світла і встиг побачити, що тюремники невисокого зросту, вдягнуті в довгі чорні балахони, шкіра в них була мертвенно-блідою, аж прозорою — крізь неї на руках і шиї просвічувала чорна павутина вен. Плоскі майже круглі обличчя з коротким сплюснутим носом, великі очі без білків абсолютно чорні, і лисі без єдиної волосини голови. Шайри... всередині похололо від жаху.

Камера на нижньому поверсі, куди шайри мене приволокли, зустріла тьмяним світлом старих масляних ламп, що стояли в нішах стін. Я розглянувся навколо і зрозумів, що це все не жарт, не гра, згадав смерть Альдіра, очі почало щипати від сліз. Камера була місцем, де катували в'язнів. Затхле повітря смерділо блювотинням та сечею, а ще — свіжою кров'ю. Посередині стояло кілька кам'яних плит, до яких кріпились ланцюги з кайданами. Я побачив також стіл з розкладеними численними знаряддями тортур.