Уламки минулого

Розділ 12

Ксав'єр

Наступного дня після обіду ми вирушили до будівлі де знаходилась ковзанка. І чому саме влітку їм спало на думку піти на ковзанку?

На щастя, там було не так людно, як я очікував, але й не зовсім безлюдно. Ми взяли на прокат ковзани та сіли на лаву. Поки Ейпріл одягала ковзани, її очі раз у раз кидалися на лід і людей на ньому. Я сів поряд, між нами було кілька сантиметрів. Їй, здавалося, була комфортна моя близькість. Вона повернула голову і впіймала мій пильний погляд і почервоніла.

— Ти колись каталася на ковзанах? — Запитав я, відволікаючи її від очевидного збентеження.

— Так, але мені було дев'ять років. Не впевнена, наскільки хороша в цьому зараз, — зізналася вона.

Я посміхнувся до неї.

— Не переживай. Впевнений, ти впораєшся.

Я підвівся на ноги й раптом зрозумів, що Олівія і Ніколас вже вийшли на лід, про щось сперечаючись, залишивши нас з Ейпріл одних. Ейпріл одягла рукавички й встала, злегка погойдуючись на ковзанах. Я б підтримав її, але не був певен, що вона оцінить мій дотик. Натомість я пішов уперед і почав чекати її на льоду. Вона міцно вхопилася за поручні, ступаючи на кригу. Їй потрібний час, щоб звикнути до відчуття того, що вона катається на ковзанах. Я грав у хокей протягом кількох років, бувши дитиною і відчував себе впевнено на льоду, але не був упевнений, як допомогти Ейпріл.

Вона обернулася до мене, винувато посміхаючись.

— Ти можеш їхати. Не треба на мене чекати.

Я посміхнувся їй.

— Ти єдина причина, через яку я тут.

Слова злетіли з моїх губ, перш ніж я встиг їх зупинити, і з трепетом почав чекати реакції Ейпріл. Я не був упевнений, чого очікував, але точно не того, що зробила Ейпріл. Вона посміхнулася мені, і її щоки трохи порожевіли. Я посміхнувся їй у відповідь, відчуваючи себе щасливішим, ніж будь-коли раніше.

Ейпріл прикусила губу і повільно підняла руку в рукавичці й простягла її мені.

— Допоможеш мені?

Я стиснув пальцями її руку, намагаючись, щоб моя хватка залишалася легкою.

— Все добре? — Запитав я.

Вона просто кивнула. Я обережно повіз її по льоду, притримуючи за руку, щоб вона не впала. Її хватка на мені кілька разів посилилася, коли вона похитнулася. Вона мене не відпускала. Я не зводив очей з нашого оточення, намагаючись не наближатися надто близько до інших людей.