Уламки минулого

Розділ 13

Ксав'єр

— Так. Надішли мені всі дані на пошту, я перевірю, — сказав я Ніколасу, перегортаючи чергову марну папку.

Був ранній ранок, коли я вже працював у своєму кабінеті. Я мав вирішити справу з недавнім нападом на один із наших підпільних клубів з боку росіян. Не міг лишити це просто так. У тій перестрілці загинули двоє моїх людей, і один був поранений.

— Добре, — відповів Ніколас, і я скинув дзвінок.

Взявши чашку з гарячою кавою, я зробив ковток і взявся за прочитання документів. За вікном лив дощ, і я вийшов на балкон провітритись.

Мою увагу привернув сміх з веранди в саду. Мої очі метнулися до Ейпріл, що сиділа поруч з Олівією, закутавшись у ковдру і слухала сестру, яка щось читала в книзі.

Потім вона встала, стягуючи з себе ковдру і схопила сестру за руку і потягла до саду. Її босі ноги торкнулися мокрої трави, але це мало її хвилювало. Краплі дощу впали на неї, і вона посміхнулася, розправивши руки вбік і заплющила очі. Вона почала кружлятися під дощем, дозволяючи йому намочити її волосся і білий одяг. Олівія почала наздоганяти її. Посмішка не сходила з її обличчя.

Чорт забирай, Ейпріл була прекрасною ... щось рідне до болю.

— Ще довго розглядатимеш свою дружину? — Почувся жіночий голос за мною.

Я різко обернувся, побачивши у дверях Маргарет з усмішкою на обличчі. Я поправив комір чорної сорочки й відвів погляд.

— Я працюю.

— Так, звичайно. Напевно, дуже важка робота, що ти не почув, як я постукала. Тричі.

Я кашлянув.

— Чому ви тут?

— Хотіла сказати, що сніданок вже готовий. Спускайся чи продовжуватимеш дивитися на свою дружину? — Запитала вона, підморгнувши мені, перш ніж покинути кабінет.

Я поставив кухоль з кавою, що вже охолола, переглянув деякі документи й попрямував до низу.

Спустившись зі сходів, у мене врізалося маленьке тіло. Я трохи опустив голову, зустрічаючись із зеленими очима Ейпріл. Її ніжні, маленькі ручки вчепилися в мою сорочку, утримуючись, щоб не впасти.

Її вогняне волосся було мокрим, як і одяг. Я пройшовся по ній поглядом, зупинившись на контурах її повних грудей, і твердих сосках, що просвічувались я через білу тканину мокрої туніки. Її дихання було уривчастим від бігу. Я нахилився до її обличчя, заправляючи пасмо волосся за вухо.