Уламки минулого

Розділ 16

Ейпріл

Ближче до півночі ми повернулися додому. Я була страшенно вимотана і втомлена. Єдине, що я хотіла це позбутися цих підборів та макіяжу.

— Іди до спальні. Я вирішу деякі питання з Ніколасом і повернуся, — сказав Ксав'єр.

Я кивнула і помітила Ніколаса, що входив до будинку. Я помахала йому і стала підійматися сходами до нашої спальні. Як тільки я переступила поріг кімнати, мене охопило приголомшення. Кімната була занурена у темряву. Крім одного. Над нашим з Ксав'єром ліжком висіли зірки, що світились. Десятки зірок. Великі та маленькі.

Я видихнула і відчула, як на очі навертаються сльози. Ззаду почулось шарудіння і я повернулася, побачивши Ксав'єра. На ньому вже не було піджака, а чорна сорочка була розстебнута на кілька ґудзиків. Він глянув на щось позаду мене, перш ніж наші погляди зустрілися.

— Ксав'єре, ти..

— Тобі подобається?

— Я... Я... не можу повірити. Ти зробив це для мене?

Він зробив кілька кроків до мене, поки його запах не огорнув мене.

— Так. Для тебе. Ти якось розповідала, що коли ти була маленькою дівчинкою ти думала, що після смерті твоїх батьків вони стали зірками й зараз так думаєш. Тому я повісив ці зірки, щоб ти могла дивитися на них щоночі та бачити своїх батьків. Можливо, так ти відчуєш, що вони поряд з тобою. Я спеціально обрав ті, що світяться, щоб тобі не було так страшно спати у темряві.

Я відчула вологу на своїх щоках. У мене не було слів, щоб щось сказати. Тому я зробила єдине чого хотіла в цей момент. Я стала навшпиньки й вп'ялася в його губи. Руки Ксав'єра охопили мою талію, і наступної секунди я опинилася в повітрі. Мої ноги обвилися навколо нього, коли він ніс мене у напрямку ліжка. Його губи не відривалися від моїх, коли він обережно поклав мене на ліжко. Я відсторонилася і глянула у його очі.

— Ох, Ксав'єре, мені здається я закохалася в тебе.

Його губи зворушила посмішка.

— А я вже давно.

Мої очі розширилися і я глибоко зітхнула.

— Справді? — Недовірливо перепитую я. Радість спалахує феєрверком, пронизуючи мене з ніг до голови. Від надлишку почуттів перехоплює подих.

— Так, — посміхнувшись, шепоче Ксав'єр.

– Відколи?

Він несміливо знизує плечима.